Чому військовослужбовцям відмовляють у «бойових», - обговорили експерти

Справи, пов’язані із виплатою військовослужбовцям додаткової винагороди відповідно до постанови Кабміну від 28.02.2022 № 168, адвокати почали системно вести рік тому. І наявна судова практика (а це близько п’яти тисяч рішень) свідчить про відсутність єдиної правової позиції.

Типові ситуації

Напрацювати її спробували учасники круглого столу «Проблемні питання виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям та включення виплат до грошового забезпечення для подальшого розрахунку пенсії». Захід, організований Центром надання методичної допомоги та координації волонтерського руху адвокатів з правового захисту військовослужбовців при НААУ, проходив 24 листопада.

Участь у круглому столі, крім членів Центру, взяли представники Міноборони, Апарату Головнокомандувача та Держприкордонслужби.

Нагадаємо, відповідно до згаданої постанови Кабміну, військовослужбовцям та правоохоронцям, які беруть участь у бойових діях, або виконують бойові чи спеціальні завдання, в період воєнного стану має щомісячно виплачуватися додаткова винагорода у розмірі до 100 тис. грн.

Модератором заходу виступив член Центру Владислав Мандрик, який вивчав негативні для військових рішення судів. Він назвав три основні групи підстав для залишення позовних вимог військовослужбовців без задоволення:

1. ненадання доказів безпосередньої участі у бойових діях (або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії);
2. не включення особи до наказу про виплату винагороди у зв’язку з притягненням до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності (у випадку вчинення правопорушення, накладення стягнення чи покарання);
3. докази, надані позивачем, не відповідають вимогам відомчих наказів або надані з порушенням процедури.

Офіційне з’ясування

Випадки, коли у військовослужбовців відсутні докази їхньої участі у бойових діях, проаналізувала член Центру Алла Отрох. Вона дослідила релевантні судові рішення про відмову у задоволенні позову та вивела шість основних аргументів, що застосовуються суддями:

1. Недостатність доказів. Суди вказують, що позивач не надав достатніх документальних підтверджень своєї участі в конкретних бойових діях чи заходах, зокрема, наказів командування, рапортів та інших документів в оскаржуваний період.
2. Відсутність документів. Суди зауважують, що до матеріалів справи не було включено документів від командування Оперативного угруповання військ, які б підтверджували участь позивача в заходах з національної безпеки і оборони або які підтверджували б переміщення позивача під час вказаного періоду.
3. Відсутність наказів та журналів бойових дій. Ці документи, які зазвичай використовуються для підтвердження участі військовослужбовців у бойових операціях.
4. Невідповідність переліку учасників. У одному з випадків зазначено, що військовослужбовець не знаходився у переліку осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях.
5. Не спростування доводів відповідача. У одному випадку відповідач надіслав лист, який, за вказівками суду, не був спростований позивачем. В одній із справ, відповідач не спростував заявлені обставини, але суд вважав, що саме це не дає достатніх підстав для визнання цих обставин беззаперечними та безумовними.
6. Відсутність допустимих доказів. Суд визначає, що докази, представлені позивачем, не є достатньо переконливими та допустимими, оскільки вони не відповідають вимогам інструкції з виплати додаткової винагороди.

Водночас, звернула увагу А.Отрох, з таким підходом розгляду справ часто порушується принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі. Цей принцип має двоякий зміст По-перше, адміністративний суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно–правових відносин від порушень суб’єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС). По-друге, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, зокрема, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 9 КАС).

Це, за словами А.Отрох, уповноважує адміністративний суд на доказування в адміністративній справі, наділяє його повноваженнями на збирання доказів.

Так, учасник адміністративної справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.  Водночас, адміністративний суд вправі здійснювати доказування на власний розсуд, визначати його види та зміст.

«Ми стикнулись із проблемою, коли за нашим адвокатським запитом військовими частинами не надаються докази, обгрунтовуючи це наявністю в документах інформації з обмеженим доступом, - зауважила представник Центру. - У таких випадках, при зверненні до суду ми надаємо клопотання про витребування доказів. Але у порушення принципу офіційного з’ясування всіх обставин суди або не задовольняють таке клопотання, або виносять рішення, незважаючи на те, що витребуванні документи не надаються».

Крім цього, А.Отрох відзначила, що в цій категорії справ військові частини не завжди пам’ятають про свій обов’язок доводити законність та обґрунтованість їхніх рішень.

Підстави для покарання

Проблему позбавлення «бойових» через притягнення до відповідальності розкрив член Центру Олег Глазов, який переконаний, що для такого покарання відсутні правові підстави.

Для прикладу він навів одну зі справ, у якій особовий склад  військової частини відмовився від виконання бойового розпорядження щодо зайняття бойових позицій. Проведене службове розслідування установило наявність ознак злочину. І на цій підставі військовослужбовцям не виплатили додаткову винагороду.

Як підстава була використана телеграма міністра оборони від 25.03.2022 №248/1298, пункт 10 якої передбачає, що до наказів про виплату додаткової винагороди слід не включати військовослужбовців, які вчинили дії (бездіяльність), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення. І, ухвалюючи рішення у спорах, деякі суди посилаються на цей документ.

«Факт позбавлення військовослужбовця додаткової винагороди, як вид юридичної відповідальності, є безпідставним та не відповідає вимогам закону», - зазначив О.Глазов. Як правову основу він навів ст.92 Конституції, згідно з якою виключно законами України визначаються:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов'язки;
• засади цивільно-правової відповідальності;
• діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Згідно зі ст. 64 Конституції, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Але із введенням воєнного стану права військовослужбовців на отримання додаткової грошової допомоги обмежені не були.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.11.2018 у справі № 824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Але ані положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, ані Дисциплінарного Статуту ЗС, не передбачають можливості позбавлення військовослужбовця права на отримання додаткової грошової винагороди за участь у бойових діях.

Крім цього, варто враховувати, що нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації. Тому рішення у формі телеграми та окреме доручення міністра оборони, на які у своїх висновках посилаються суди, не є нормативно-правовими актами, що можуть визначати умови виплат винагороди.

Не та форма

Основним доказом у питанні нарахування і виплати додаткової винагороди є довідка про участь у бойових діях. Втім, існують судові рішення про відмову у задоволенні позову навіть при наявності такої довідки.

Про такі випадки розповів член Центру Андрій Кириленко. Як приклад він навів постанову Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 360/334/23. Суд звернув увагу, що довідка не містить у собі обов`язкової сукупності даних, а саме посилання на бойовий наказ, запис журналу бойових дій, рапорт начальника підрозділу. Позивачем такі твердження не спростовані. Отже,  відсутня обов`язкова умова виникнення права на спірні виплати.

Інший підхід застосував Восьмий ААС. У справі № 460/5901/23 (див. постанову від 21.09.2023) суд вирішив, що невідповідність довідки певним вимогам через недотримання компетентним органом вимог не може нести негативні наслідки для отримувача такої довідки та впливати на його особисті права, в тому числі й на право отримання спірної додаткової винагороди.

Проблему відсутності єдиної судової практики, на думку доповідача, має вирішити Верховний Суд.

Підсилюючий ефект

Представник Департаменту юридичного забезпечення Міноборони Ілля Погорільський запевнив учасників заходу, що нормативно-правові акти міністерства відповідають вимогам законодавчих та підзаконних актів Уряду, виданих на їх виконання.

Він нагадав про Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міноборони від 07.06.2018 № 260. Відповідно до його п. 4 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях здійснюється на підставі таких документів:

• бойовий наказ (бойове розпорядження);
• журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об’єкта, на який було здійснено збройний напад);
• рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

«Тобто, бойовий наказ або розпорядження є початком виконання бойових (спеціальних) завдань та їх забезпечення військовослужбовцем. Журнал бойових дій та перераховані інші журнали є фактичним відображенням процесу здійснення згаданих заходів. А рапорт (донесення) командирів є фінальним етапом, який настає після відповідного виконання військовослужбовцем таких завдань, - прокоментував він норму Порядку. - Тому всі ці документи потрібні для побудови логічного зв’язку при здійсненні виконання відповідних завдань військовослужбовцем».

За словами юриста з Міноборони, відповідний обсяг повноважень у цих питаннях мають командири (начальники) всіх рівнів. Вони ж відповідають за їх ефективну реалізацію. Крім цього, перелік органів військового управління (штабів угруповання військ (сил), включених до складу діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, що мають право підтверджувати безпосередню участь у бойових діях або заходах, відряджених до цих органів військовослужбовців, затверджується Головнокомандувачем ЗСУ або начальником Генштабу.

Що стосується додаткової винагороди, то за словами І.Погорільського, вона виплачується безпосередньо за виконання бойових (спеціальних) завдань та забезпечення їх виконання, а не за принципом лише перебування військовослужбовців у районах ведення воєнних (бойових) дій. «За своєю природою вона є стимулюючою виплатою, яка реалізується за умови здійснення дій, - підкреслив він.

Юрист також зауважив, що рішення та  окремі доручення Міноборони з питань деяких виплат військовослужбовців несуть «підсилюючий» та уточнювальний ефект у застосуванні базових нормативно-правових актів. А реалізація Порядку щодо не включення до наказів про виплату покладена на забезпечення командирів  повноваженнями у конкретних випадках, пов’язаних із особливостями проходження військової служби.

Стимулювання не для всіх

Позицію колеги щодо сутності додаткових виплат підтримав представник Департаменту соціального забезпечення Міноборони Артем Козак. Він зауважив, що додаткова винагорода була запроваджена для стимулювння військовослужбовців на період воєнного стану. І підходи до нарахування та виплат змінювались декілька разів. Останні зміни були внесені Законом №3161-IX від 28 червня 2023 року. «Саме в контексті цього Закону, винагорода виплачується за здійснення бойових спеціальних завдань. Вона не виплачується всім військовослужбовцям, - пояснив представник МО. - Проблема звернень до суду, можливо, пов’язана з тим, що деякі військовослужбовці дотримуються того підходу, що був на початку повномасштабного вторгнення в Україну, коли цю винагороду отримували всі військовослужбовці. На сьогодні, відповідно до законодавства, цю винагороду отримують тільки певні категорії військовослужбовців. На відміну від винагороди у 10 тисяч грн, яку отримують всі військовослужбовці».

А.Козак також послався на Порядок, затверджений наказом №260, коментуючи випадки, коли додаткова винагорода не виплачується. Зокрема і в разі вчинення якогось дисциплінарного правопорушення.

«Якщо людина, перебуваючи в районі бойових дій, нічого не здійснює, не виконує ті завдання, які на неї покладені; її притягують до відповідальності; вона сплачує штраф 1-2 тис грн… Але при цьому все одно ми маємо їй заплатити за виконання нібито завдань щонайменше 30 тис грн? Ви вважаєте, що це справедливо, - ставить запитання представник Департаменту охорони державного кордону Державної прикордонної служби Юрій Курилюк. - І тут треба говорити, те, що врегулювано наказами щодо підстав не виплати – це вже врегульовано законодавчо. Якщо це виходить поза межі наказу, тоді тут можна говорити про те, що є певні підстави, щоб адвокати включались. Але говорити про те, що взагалі підстав таких немає – це не правильно».

Саме перебування в районі ведення бойових дій – не є підставою для виплати додаткової грошової винагороди. На це звернув увагу представник Управління внутрішнього контролю Апарату Головнокомандувача ЗСУ Ігор Кузьмич.

«Підставою для цього є саме виконання бойових спеціальних завдань відповідно до бойових розпоряджень, бойових наказів. Цими документами є наказ, журнал бойових дій і рапорт. Саме командир підрозділу може підтвердити хто саме і які саме завдання виконував», - зауважив він.

На думку І.Кузьмича є два шляхи потрапляння військовослужбовця до наказу: довідка про виконання бойових або спеціальних завдань і рапорт командира підрозділу. Він наголосив, що довідка про участь у бойових діях надається військовослужбовцю, який має відрядження в іншу військову частину для виконання завдань в складі тої військової частини, куди він направлений. «Тобто, попередня військова частина повідомляє іншу військову частину про бойові завдання, які виконував цей військовослужбовець. Форма цієї довідки наведена в окремому дорученні міністра оборони, де чітко зазначені завдання, місце його проведення і який період, та підстави: наказ, журнал і рапорт. Інший шлях – це рапорт командира, що є також підставою для виплати додаткової винагороди», - пояснив представник Апарату Головнокомандувача ЗСУ.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.

© 2024 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.