Роздуми про запобіжні заходи

Андрій Іванов, суддя Перевальського районного суду Луганської області.

Останнім часом у засобах масової інформації з легкої руки посадовців правоохоронних органів досить часто з'являються статті з такими заголовками “Суддя випустив злочинця”, “Суддя відпустив злочинця з-під варти під заставу”, “Суддя не посадив злочинця, а випустив його під домашній арешт”, тощо.

Незрозумілі нападки посадовців правоохоронних органів та засобів масової інформації на суддів, які начебто випустили злочинця під заставу або обрали запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, застави, тощо. В статтях у пресі це виглядає так “СБУ (міліція чи прокуратура) шляхом неймовірних зусиль виявила та затримала злочинця, а суд випустив його під заставу чи під домашній арешт”. При цьому навіть не застосовується термін “суд обрав запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застави”, а вказується “суд випустив під заставу”, тощо.

У звичайного читача одразу ж складається уява про корумпованого суддю, який за великі гроші випустив злочинця, а суму застави поклав собі до кишені. Можна припустити, що деякі журналісти не розуміють порядок та мету обрання запобіжного заходу, але коли подібні заяви роблять представники силових відомств, то це викликає здивування та певну тривогу.

Затримати злочинця — це лише початок справи, ще необхідно органу дізнання довго і копітко працювати, щоб зібрати докази та довести вину підозрюваного і обвинуваченого у суді. Набагато простіше затримати особу, підозрювану у скоєнні злочину, на всю країну оголосити її злочинцем, а потім свою нездатність, невміння чи небажання збирати докази виправдовувати тим, що такий-сякий суд не хоче злочинця відправити до в'язниці, недвозначно натякаючи “мовляв, суди в нас такі корумповані, - ми з ними розберемося”. Навіщо нам суди взагалі, якщо вони не роблять так, як заманеться правоохоронцям? Треба розпустити їх, створити “трійки” чи “двійки”, а з Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК) вилучити усі запобіжні заходи, крім тримання під вартою. Так напевно деякі люди уявляють собі демократію.

Це поганий сигнал для суспільства, коли питання винуватості чи невинуватості особи у резонансних справах, питання обрання особам запобіжного заходу вирішується у коментарях посадовців правоохоронних структур, на шпальтах газет, на сторінках Інтернет видань. Коли натовп вирішує винна чи невинна людина. Виникає питання невже наше суспільство не зацікавлене у тому, щоб суд обрав запобіжний захід, який буде достатнім, не замалим і не занадто суворим, для забезпечення нормального ходу кримінального процесу та розв'язав справу на підставі закону, справедливо?

Вже не беручи до уваги такі основні засади кримінального судочинства, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, питання достовірності та правдивості інформації, про які геть забувають представники силових структур, спробуємо розібратися з тим, що таке запобіжні заходи, для кого вони встановлюються та в яких випадках, при цьому приділимо особливу увагу таким запобіжним заходам, як тримання під вартою, домашній арешт та застава.

Відповідно до ст. 176 КПК запобіжними заходами є:

1). особисте зобов’язання;

2). особиста порука;

3). застава;

4). домашній арешт;

5). тримання під вартою.

Крім того тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи.

Перш за все треба розуміти, що застосування запобіжного заходу — це не покарання особи за вчинений злочин, оскільки в процесі кримінального провадження особа спочатку лише підозрюється та потім обвинувачується у вчиненні злочину, вона ще не визнана судом винною і винною вона стане лише після набрання вироком законної чинності.

Запобіжні заходи взагалі встановлюються лише для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також для запобігання спробам:

- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Зрозуміло, що тримання під вартою самий вигідний для силових структур запобіжний захід, тому, що:

• особа, яка підозрюється у скоєнні злочину постійно знаходиться “під рукою”, не потрібно докладати зусиль для її виклику, її явки для проведення слідчих дій;

• підозрюваний, перебуваючи під вартою, дуже обмежується у виборі адвоката та у часі спілкування з ним;

• підозрюваний позбавляється можливості самостійно збирати докази своєї невинуватості (не йде мова про тиск на свідків, потерпілих тощо);

• підозрюваний позбавляється можливості вільно спілкуватися з пресою;

• до того ж, сам час перебування у слідчому ізоляторі викликає у людини (особливо раніше не судимої та такої, що не перебувала в місцях позбавлення волі) психологічний шок чи принаймні дискомфорт;

• правоохоронці мають можливість тиснути на підозрюваного з неправомірними вимогами визнання провини або проводити у камері з ним певні оперативні заходи таким чином, щоб при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторона обвинувачення одразу займає значно вигідніші позиції від сторони захисту (якщо про змагальність кримінального процесу взагалі хтось пам'ятає).

Нерідко, коли суддя обирає підозрюваному запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, це викликає у силовиків роздратування, оскільки вони позбавляються усіх вище перерахованих можливостей і фактично потрапляють у майже рівне становище зі стороною захисту.  

Але ж якщо проаналізувати положення ст. 183 КПК “Тримання під вартою” то видно, що:

- тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом;

- заборони для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою викладені у ч. 2 ст. 183 КПК і знехтувати ними суддя не вправі.

Для того, щоб все ж таки слідчий суддя, суд обрав підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, прокурор повинен довести наступне.

По-перше, що є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. За визначенням ЄСПЛ “обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 § 1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин” (K.-F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57). Тобто, потрібно переконати слідчого суддю, суд, що саме особа, яка підозрюється скоїла злочин.

По-друге, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК. Тобто не можна обмежуватись однією фразою, що неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, а довести це тобто надати відповідні докази.

По-третє, що існує хоча б один із ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може:

- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Тут хотілось би зауважити, що саме прокурор повинен надати слідчому судді, суду беззаперечні докази наявності хоча б одного ризику, а не просто заявити гіпотетично, що особа наприклад, має намір переховуватись від слідства, знищити докази, вплинути на свідка тощо.

Частина 3 ст. 183 КПК зобов'язує слідчого суддю, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Тобто суд, застосовуючи до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, просто зобов'язаний визначити розмір застави.

 При цьому розміри застави для злочинів різної ступені тяжкості чітко визначені ч. 5 ст. 182 КПК:

• для злочинів невеликої або середньої тяжкості – від 1 до 20 розмірів мінімальної заробітної плати (далі - МЗП);

• для тяжких злочинів – від 20 до 80 МЗП;

• для особливо тяжких злочинів – від 80 до 300 МЗП.

І лише у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 МЗП відповідно.

З огляду на вказані норми закону не зрозумілі нападки на суддю, який наприклад, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановив підозрюваному у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (тяжкий злочин - застава від 20 до 80 МЗП), заставу у розмірі 200 МЗП. Адже це у 2,5 рази більше ніж встановлено ч. 5 ст. 182 КПК.

Далі, аналізуючи ч. 4 ст. 183 КПК бачимо, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні лише у трьох випадках:

1). щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2). щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3). щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Тобто, в усіх інших випадках суддя зобов'язаний визначити розмір застави. При цьому розмір застави повинен бути розумним і справедливим, таким, щоб підозрюваний, обвинувачений мав можливість його внести, але при цьому ризик втратити гроші повинен його спонукати до виконання покладених на нього процесуальних обов’язків та застерігати його від спроб створити перешкоди або завадити нормальному ходу кримінального процесу. Прокурор же в свою чергу повинен довести слідчому судді, суду чому доцільно встановити той чи інший розмір застави.

Мені, як слідчому судді, не зрозуміло, що в діях судді може викликати обурення прокурорів. Чи вони взагалі не знайомі з нормами КПК, чи не розуміють їх зміст та невірно застосовують кримінально-процесуальні терміни?

Про свої міркування з приводу того, чому сторона обвинувачення більш зацікавлена, щоб підозрюваний одразу ж опинився в місці найбільш некомфортному для нього, я вже обґрунтував вище.

Продовження буде далі.

© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.