Огляд судової практики 11.07.2014

Юридична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації та на її захист внаслідок поширення недостовірної інформації, крім випадку, коли подібна інформація містить оціночні судження

 

Постанова Вищого господарського суду України від 10.10.2012 №5023/429/12-5011-20/2675-2012

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства 1 та Товариства 2 про захист ділової репутації та спростування недостовірних відомостей, в якому просило, зокрема, визнати недостовірною та такою, що дискредитує, порочить ділову репутацію ПАТ інформацію, яка була розміщена в оголошенні щотижневого рекламно-інформаційного видання і стосувалася ініціювання Товариством 1 - акціонером ПАТ у зв'язку з неблагополучною ситуацією в будівельній галузі винесення на розгляд загальних зборів акціонерів питання щодо ліквідації ПАТ і здійснення заходів, пов'язаних з такою ліквідацією.

ВИСНОВОК СУДУ

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини другої статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Разом із тим згідно з частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно з'ясували наявність права юридичної особи на захист ділової репутації від її приниження шляхом розповсюдження неправдивої інформації і дослідили характер такої інформації. Визначивши відповідну інформацію як таку, що містить оціночні судження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували положення статті 30 Закону України "Про інформацію" про неможливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26442931

 

У разі якщо автор поширеної в мережі Інтернет інформації невідомий, а також коли інформація є анонімною і доступ до веб-сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено відповідний інформаційний матеріал.
Відомості про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси мережі Інтернет.

 

Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 № 5002-18/3669-2011

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство звернулося до господарського суду з позовом, зокрема до власника веб-сайта та редакції газети про: визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканність ділової репутації, інформації про Товариство, поширеної веб-сайтом та редакцією газети шляхом розміщення відповідних статей; зобов'язання спростувати недостовірну інформацію.

ВИСНОВОК СУДУ

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації (пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", далі - Постанова Пленуму).

Як зазначено у пункті 12 Постанови Пленуму, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25498943

 

У разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясувати, від імені кого ця особа виступала. Якщо посадова чи службова особа виступала не від імені юридичної особи та не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

 

Постанова Вищого господарського суду України від 27.02.2012 №23/444

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Іноземне підприємство звернулося до господарського суду з позовом про визнання інформації, поширеної Головою державної адміністрації на прес-конференції, недостовірною та такою, що порушує особисте майнове право позивача на недоторканність ділової репутації, і про спростування такої інформації.

ВИСНОВОК СУДУ

Відповідачами у справах про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових чи службових обов'язків, є юридична особа, в якій вона працює. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступала. Якщо посадова чи службова особа виступала не від імені юридичної особи та не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21915089

 

 

Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

 

Постанова Вищого господарського суду України від 29.02.2012 №33/124

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Політична партія звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про спростування недостовірної інформації, викладеної у статті в інтернет-виданні, та збереження офіційного повідомлення про спростування недостовірної інформації поруч зі статтею протягом одного року, посилаючись на те, що відповідна стаття створює негативний імідж фізичної особи як державного службовця, всі факти у статті є неправдивими, надуманими та не підтверджуються жодними доказами.

ВИСНОВОК СУДУ

З урахуванням наведених у пункті 1 цього листа приписів статей 91, 277 ЦК України, а також викладеного в пункті 19 Постанови Пленуму і відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Оскільки доводи позивача - Політичної партії - у позовній заяві стосуються виключно оцінки дій та висловлювань фізичної особи як голови політичної партії, а не самого позивача - Політичної партії, у господарського суду відсутня процесуальна можливість розгляду справи, що підлягає розгляду у цивільному провадженні. Таким чином, позивачу при зверненні з таким позовом необхідно визначитися зі своїм правовим статусом(постанова Вищого господарського суду України від 29.02.2012 №33/124).

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21777930

 

Позовні вимоги організацій колективного управління в розмірі 1 грн.  до осіб, що здійснюють  використання об’єктів авторських та/або суміжних прав не відповідають теоретичному поняттю позову, оскільки фактично спір пов'язаний із стягненням невідомої позивачу станом на час пред’явлення позову суми, розмір якої позивач буде намагатись встановити під час судового розгляду справи.

 

Постанова Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року № 39/136

Разом з тим у даному випадку попередні судові інстанції з дотриманням приписів статей 15, 16 ЦК України, встановивши умовний характер вимог Підприємства щодо стягнення з Товариства винагороди (роялті) в сумі 1 грн., дійшли обґрунтованих висновків щодо неналежності цього обраного позивачем способу судового захисту, оскільки така вимога не спрямована безпосередньо на захист та/або відновлення порушеного права, а звернення з нею до суду має на меті лише збір відомостей для подальшого визначення можливих дійсних позовних вимог (пред'явлення яких на цій стадії має виключно ймовірний характер).

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13650242

 

Особа може бути звільнена з роботи на підставі п. 8 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці.

 

Постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року № 6-5959св13

Колегія суддів у своєму рішенні дійшла висновку, що зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» визначено пунктом 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України, що виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена у     ст. ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30401709