Огляд судової практики 25.04.2014

Постанова ВАСУ від 27 березня 2014 р.,  К/9991/29333/11

 

До податкового кредиту не можуть бути включені суми ПДВ, сплачені у вартості товарів (послуг), які не відповідають загально прийнятим правилам та діловій меті будь-якого господарювання

 

Доводячи правомірність податкового повідомлення-рішення від 12.11.2010 № 0001492342/0, ДПІ посилається на завищення позивачем суми податкового кредиту у податковому обліку за лютий 2010 року внаслідок безпідставного включення до його складу суми ПДВ, сплаченої у ціні викупу у ВАТ «Модуль» обладнання, яка значно перевищує ціну продажу ним цього ж майна цьому ж контрагенту у цьому ж податковому періоді (лютий 2010 року), при тому, що під час перевірки надані документи, які підтверджують витрати ВАТ «Модуль» на модернізацію обладнання в лютому 2010 року лише в сумі 792363,00 грн. та при відсутності інших факторів, які  могли б вплинути на багаторазове збільшення ціни.

ВАСУ з таким висновком судів попередніх інстанцій не погодився.

За змістом норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 однією з визначальних умов для включення сум ПДВ, сплачених у вартості товарів (послуг), до податкового кредиту є зв`язок придбаних товарів (послуг) із господарською діяльністю платника податку. За змістом правової норми цього підпункту до податкового кредиту не можуть бути включені суми ПДВ, сплачені у вартості товарів (послуг), які не відповідають загально прийнятим правилам та діловій меті будь-якого господарювання.

Враховуючи, що зворотній викуп позивачем одного і того ж товару (обладнання) був здійснений у межах одного календарного місяця, а будь-яких доказів на обґрунтування об'єктивності підстав значного збільшення його ціни, зокрема щодо модернізації, ремонту, поліпшення і таке інше, окрім як витрат на модернізацію в сумі  792363,00 грн., або щодо зміни ринкових або індивідуально визначених особливостей обладнання, ні під час перевірки, ані в судовому процесі позивач не надав, суди попередніх інстанцій, всупереч нормі підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, не звернули увагу на те, що позивач включив до податкового кредиту суму ПДВ, нараховану на ціну, яка  більше ніж на 20% перевищує його звичайну ціну.

 

Постанова ВАСУ від 12 березня 2014 № К/9991/84773/11

 

Якщо сума виручки, отримана платником ЄП перевищує 500 тис. грн., то податковий орган має право самостійно донарахуватиплатникові відповідну суми податку за загальною системою

 

Під час перевірки податковим органом було виявлено, що у ІІІ кварталі 2009 року в період сплати єдиного податку позивачем було отримано виручку понад граничний розмір (500 000 грн.), встановлений Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ) для запровадження спрощеної системи оподаткування.

За наслідками оподаткування суми перевищення в загальному порядку ДПІ було донараховано  позивачеві 52 080,19 грн. податку з доходів фізичних осіб за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Положеннями статті 1 Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання таким суб'єктом установлених Указом вимог.

При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог цього Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. гривень.

У справі, що переглядається, попередні судові інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення даного позову, послалися на те, що оскільки позивач перейшла на загальну систему оподаткування лише з 01.10.2009 за наслідками перевищення граничного розміру виручки для суб'єктів сплати єдиного податку, то лише з цієї дати СПД ОСОБА_1 стала платником податку з доходів фізичних осіб.

Однак ВАСУ з таким висновком судів погодитися не можна, позаяк Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

Аналіз загальних принципів оподаткування, закріплених  Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування»,  якими встановлювались засади податкових відносин в Україні на час виникнення спірних правовідносин, та наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що оподаткування доходів суб'єкта господарювання - фізичної особи, яка є платником єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватись із застосуванням встановлених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

А відтак слід визнати правомірним донарахування позивачеві відповідної суми податку з доходів фізичних осіб за наслідками оподаткування податковою інспекцією за загальною системою суми виручки, отриманої платником понад установлений Указом граничний розмір.

 

Постанова ВАСУ від 06 березня 2014 р. № К/800/49079/13

 

ДПІ сама зобов‘язана вживати заходи щодо витребування у правоохоронних органів первинної документації необхідної для з'ясування реальності та повноти відображення результатів операцій по господарських відносинах з контрагентами

 

З матеріалів справи вбачається, що Ірпінською ОДПІ Київської області ДПС було отримано акт ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС від 07.06.2012 №180/22-30/34351966 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БК «Євробудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТК ЕРА-ТРЕЙД» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011» та довідку ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 12.04.2012 №165/3-22-30-37479225 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Юрконсгруп» з ТОВ «Атікбуд» з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ за період з 01.09.2011 по 30.09.2011», відповідно до яких ТОВ «Юрконсгруп» та ТОВ «БК «Євробудмонтаж» було завищено суму податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно поданих до Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень-вересень 2011 року (№58074 від 01.11.2011 та №58071 від 01.11.2011) та додатків №5 «розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень-вересень 2011 року ТОВ «Аверс-Сіті» сформувало податковий кредит за рахунок ТОВ «Юрконсгруп» та ТОВ «БК «Євробудмонтаж» у загальному розмірі 439611,00 грн., в зв'язку з чим, Ірпінською ОДПІ Київської області ДПС на адресу позивача було направлено запит про надання інформації та її документального підтвердження щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Юрконсгруп» та ТОВ «БК «Євробудмонтаж».

У відповідь на даний запит ТОВ «Аверс-Сіті» направило відповідачу копію протоколу обшуку згідно якого, документи, що підтверджують взаємовідносини позивача з ТОВ «Юрконсгруп» та ТОВ «БК «Євробудмонтаж» були вилучені старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України при проведенні обшуку у приміщенні бухгалтерії ТОВ «Аверс-Сіті». 05.09.2012 на адресу ГСУ МВС України було направлено запит №913/9/22-4 про надання документів, що підтверджують взаємовідносини ТОВ «Аверс-Сіті» з ТОВ «Юрконсгруп» та ТОВ «БК «Євробудмонтаж» за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, які були вилучені у позивача згідно протоколу обшуку від 07.10.2011.

Листом від 24.09.2012 за №13/4-11707 ГСУ МВС України повідомило відповідача про те, що документи по вищевказаним підприємствам у ТОВ «Аверс-Сіті» не вилучались.

На підставі наказу від 03.10.2012 №565, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Аверс-Сіті» по взаємовідносинах з ТОВ «Юрконсгруп» та ТОВ «БК «Євробудмонтаж» за період з 01.08.2011 по 30.09.2011, в ході якої було встановлено завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 439611,00 грн., у тому числі: за серпень 2011 року - 131629,00 грн., за вересень 2011 року - 307982,00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій не взято до уваги протокол обшуку від 12.12.2011 складений СВ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві, яким саме вилучено документи щодо фінансово-господарських операцій з ТОВ «Юрконсгруп».

Тобто, відповідачем не було  вжито заходів щодо витребування у правоохоронних органів первинної документації необхідної для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліках результатів операцій по господарських відносинах з ТОВ «Юрконсгруп» та під час проведення перевірки позивача податковим органом не досліджувалася первинна документація для з'ясування реальності та повноти    відображення в бухгалтерському та податковому обліках із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій по господарських    взаємовідносинам із ТОВ «Юрконсгруп» за період 01.08.2011 по 30.09.2011.

 

Постанова ВАСУ від 06 березня 2014 р. № К/800/61508/13

 

Товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей

 

Фінансово-господарські операції Товариства з ТзОВ «Сучасні електронні технології» відбулися у відповідності до договору поставки № 01/08 від 1.08.2012 року у період дії Податкового кодексу України і посилання судів першої та апеляційної інстанцій на вимоги ст.,ст. 5, 6, 7 Закону України «Про податок на додану вартість» як на підставу формування податкового кредиту, є порушенням норм матеріального права.    

Колегія суддів, не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у зв'язку з відсутністю в матеріалах даної адміністративної справи товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей та іншої первинної документації, що підтверджує транспортування та зберігання товару є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність зазначених документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

 

Постанова ВАСУ від 06 березня 2014 р. № К/9991/20007/11

 

Дії контролюючого органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків, а також щодо використання складеного за результатами проведеної перевірки акту в службовій діяльності, зокрема, при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання не порушують права чи інтереси особи, не впливають на її суб'єктивні права та обов'язки, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні

 

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від05.07.2010, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії відповідача щодо зменшення на підставі акту перевірки від'ємного значення податку на додану вартість позивача за грудень 2009 року на суму 434856,00 грн.

Проте, із зазначеними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З огляду на викладене, можна дійти висновку про те, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватись таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

При цьому оспорювані дії повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

В свою чергу, діяльність із складання актів перевірок є службовою діяльністю працівників органу державної податкової служби на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків.  

Виходячи з наведеного, дії контролюючого органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків, а також щодо використання складеного за результатами проведеної перевірки акту в службовій діяльності, зокрема, при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання не порушують права чи інтереси особи, не впливають на її суб'єктивні права та обов'язки, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

 

Постанова ВАСУ від 19 березня 2014 р., К/9991/44471/12

 

Акт перевірки та викладені в ньому факти і висновки (щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами та не підтверджують об'єкт оподаткування ПДВ під час придбання та продажу товарів (послуг); щодо визнання договорів нікчемними) не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки

 

Суди вказали на те, що оскільки акт перевірки може бути доказом у кримінальній справі, він породжує певні правові наслідки, а тому висновки акта можуть бути оскаржені та скасовані.  

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та визначення понять «позивач» та «адміністративний позов», наведених у ст. 3 даного Кодексу, випливає, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують права, свободи та законні інтереси позивача в публічно-правових відносинах за участю позивача. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що акт перевірки та викладені в ньому факти і висновки (щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами та не підтверджують об'єкт оподаткування ПДВ під час придбання та продажу товарів (послуг); щодо визнання договорів нікчемними) не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Представники контролюючого органу не позбавлені права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки про зафіксовані обставини і в подальшому, в разі виникнення спору щодо рішень, які приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію про наявність певних, допущених платником податків порушень. При цьому, оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, а також самих висновків перевірки, надається уповноваженим законом органам при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні доктрини Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Постанова ВАСУ від 15 квітня 2014 року, К/800/5630/13

 

Витрати, понесені платником податків  у вигляді відсотків за простими векселями власної емісії є витратами звітного періоду  в розумінні ст. 138 ПКУ та не  є витратами  у розумінні п. 153.8 ст. 153 ПК України

 

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.12.2011 року №0011202302, суд першої інстанції (рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції) виходив з того, що витрати понесені позивачем у вигляді відсотків за простими векселями власної емісії є витратами, які виникають у зв'язку з придбанням цінних паперів (облігацій) та не є фінансовими витратами звітного періоду, у зв'язку з чим не можуть бути включені до складу інших витрат податкової декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року.

Позивачем до складу інших витрат податкової декларації з податку на прибуток за II квартал 2011 року віднесено фінансові витрати у розмірі нарахованих відсотків по процентним векселям, пред'явленим до платежу у розмірі 20 700 00 грн. емітентом яких є ТОВ «ГРАДОСТРОЙ-СЕРВІС», відповідно до вищезазначеного акту пред'явлення.

При цьому колегія суду вважає за необхідне зазначити, що судом першої та апеляційної інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин вимоги п. 153.8 ст. 153 ПК України.

Так, на думку суду касаційної інстанції, відсотки за користування кредитними коштами, витраченими на придбання цінних паперів, не є витратами, у розумінні п. 153.8 ст. 153 ПК України.

 

Постанова ВАСУ від 16 квітня 2014 року, К/800/7444/13

 

Для платників податків , основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції до складу витрат включається орендна плата за землі державної та комунальної власності, яка виникає з вимог договору оренди землі, а не вимог закону

 

Судами першої та апеляційної інстанцій зроблений висновок про те, що зобов'язання по сплаті орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає безпосередньо з вимог закону, а не з договору оренди землі.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до п. «в» ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі» та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Частиною 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів. Розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та ст. 8 Закону України «Про плату за землю» передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Разом із тим, ст. 30 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Вищезазначені положення законодавчих актів знайшли своє відображення і в умовах укладених позивачем з райдержадміністраціями договорів оренди.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державна податкова інспекція наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, статей 21, 30 Закону України «Про оренду землі» наділена одна зі сторін цих договорів.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шлях,ом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.

Таким чином, зміна розміру земельного податку згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 року № 309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Таке застосування норм матеріального права відповідає практиці Верховного Суду України.

 

Постанова ВАСУ від 16 квітня 2014 року, К/9991/12028/12

 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність

 

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пункту 1.2 Положення книга обліку розрахункових операцій - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 названого Указу).

А відтак з огляду на установлений факт відсутності  відомостей про готівкові надходження у вказаній сумі в книзі обліку розрахункових операцій Товариства слід погодитися з правовою позицією ДПІ по справі про неналежний облік позивачем надходження коштів, що, в свою чергу, обумовлює законність застосування до позивача штрафу в оспорюваній сумі.