Адвокатська таємниця діє і на пристрої клієнта – ЄСПЛ

Спеціальний захист адвокатської таємниці у спілкуванні між адвокатом і клієнтом був би позбавлений змісту, якби не поширювався на електронні комунікації, збережені як на пристроях адвоката, так і на пристроях клієнта.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Černý та інші проти Чеської Республіки» (заява № 37514/20). Рішення від 18.12.2025 можна переглянути за посиланням.

Під час обшуку у підозрюваного в кримінальній справі Z. правоохоронці вилучили його смартфон і планшет. На цих пристроях зберігалося листування з адвокатами та інші матеріали підготовки до захисту. Пізніше суд ініціював криміналістичне дослідження вмісту пристроїв із вилученням усіх даних, включно з видаленими.

Підозрюваний заперечував, адже така експертиза неминуче відкриє стороні обвинувачення й іншим учасникам провадження конфіденційну стратегію захисту. Втім ці заперечення не були враховані. У результаті вміст пристроїв (понад 20 тис. сторінок) був вилучений, долучений до матеріалів справи та переданий прокурору, а також співобвинуваченим і їхнім захисникам.

Коли Z. просив вилучити ці матеріали зі справи, суд відмовив. Головуючий суддя K. пояснив, що сам факт наявності приватного чи адвокатського листування у вилучених даних не має значення, якщо матеріал перебуває у справі як доказ.

Захист також спробував домогтися вилучення адвокатської таємниці з матеріалів справи. Один з адвокатів, чиє листування з клієнтом опинилося серед цих матеріалів, звернувся до суду з вимогою прибрати зі справи все, що становить комунікацію «адвокат — клієнт» і пов’язані з нею матеріали підготовки до захисту.

Паралельно Z. ініціював питання відповідальності головуючого судді, звернувшись до Міністерства юстиції з проханням розпочати дисциплінарне провадження; аналогічне звернення подала Чеська адвокатська палата, вказуючи, що збереження таких даних у справі підриває право на справедливий суд.

Міністерство відмовило, пояснивши, що підстави для дисциплінарної процедури щодо судді є вузькими та формалізованими, і прямо визнало прогалину: законодавство регулює захист адвокатської таємниці щодо перехоплених комунікацій, але не дає процедури для випадків, коли листування «адвокат — клієнт» виявляють під час експертизи вилучених електронних пристроїв.

Z. намагався оскаржити дії судді й у кримінальному порядку, але прокуратура не розпочала провадження, водночас погодившись, що описані дії можуть становити дисциплінарний проступок. Окремо захист звертався до вищого суду з проханням встановити строк, у який суд першої інстанції мав би вилучити матеріали, що охоплюються адвокатською таємницею. Однак суд відмовив і тут.

Тоді захисники разом із Z. подали конституційну скаргу на «інше втручання» органу публічної влади. Вони наполягали, що долучення до справи матеріалів, охоплених адвокатською таємницею, порушило, зокрема, право на повагу до приватного життя і кореспонденції.

У запереченнях суддя K. стверджував, що норми КПК про недопустимість долучення до справи перехоплених комунікацій «адвокат — клієнт» не можна застосувати за аналогією, оскільки вилучені пристрої належали не адвокату, а клієнту. Також він вказував, що суд не має повноважень переглядати такі дані й відбирати, що може бути доказом, або ухвалювати рішення про видалення матеріалів.

До конституційного провадження долучилася Чеська адвокатська палата, наголошуючи на значенні справи для гарантій права на захист у кримінальному процесі загалом. Однак Конституційний суд відхилив скаргу як явно необґрунтовану, виходячи з того, що привілей конфіденційності комунікацій «адвокат — клієнт» є правом обвинуваченого, а не адвоката, і тому не може розглядатися як порушення основоположних прав самих захисників.

Адвокати також звернулися до Міністерства юстиції з вимогою вибачень і компенсації немайнової шкоди за службове неправомірне діяння суду, а згодом подали цивільний позов. Суд першої інстанції визнав дії суду незаконними й присудив кожному з них часткову компенсацію, однак апеляція скасувала грошові виплати та зупинилася на письмових вибаченнях для частини заявників, відмовивши іншим через недоведеність шкоди. Касаційного перегляду сторони не ініціювали, тож Мінʼюст обмежився письмовими вибаченнями. Водночас у паралельному спорі, ініційованому самим клієнтом, Верховний суд окремо підтвердив незаконність долучення привілейованих матеріалів до кримінальної справи та наголосив, що суд мав забезпечити, аби такі дані зберігалися окремо й не потрапили до справи ще до будь-якого перегляду їхнього змісту, а експерт мав отримати відповідні вказівки.

Адвокати звернулися до Європейського суду з прав людини. Вони стверджували, що долучення їхнього листування з клієнтом до матеріалів кримінальної справи в суді порушило право на повагу до приватного життя і кореспонденції, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Уряд заперечував прийнятність скарги. По-перше, він стверджував, що адвокати не вичерпали національні засоби юридичного захисту: вони скористалися процедурою відшкодування за Законом про відповідальність держави, але не оскаржили рішення національних судів, якими, на думку Уряду, можна було домогтися належнішого відшкодування. По-друге, Уряд вважав, що після того як національні суди констатували незаконність долучення привілейованих матеріалів, адвокати могли повторно добиватися їхнього вилучення з матеріалів кримінальної справи, посилаючись за аналогією на норми КПК про знищення перехоплених комунікацій «адвокат — клієнт». Окремо Уряд наполягав, що частина заявників втратила статус «жертви», оскільки отримала визнання порушення і письмові вибачення, а також що істотної шкоди не було: матеріали не використали як докази, вони не стали публічними, а доступ до них мала обмежена кількість осіб, пов’язаних обов’язком конфіденційності. Однак Євросуд з такими аргументами не погодився та визнав скаргу прийнятною.

Суд у Страсбурзі виходив із того, що вилучені з пристроїв клієнта дані містили привілейовані комунікації «адвокат — клієнт», і цей факт не був спірним між сторонами. Такі комунікації, за усталеною практикою Євросуду, користуються спеціальним захистом за статтею 8 Конвенції, а їх копіювання чи дослідження становить серйозне втручання у право на повагу до приватного життя і кореспонденції.

Для Суду було принциповим, що захисники не втрачають цього захисту лише тому, що листування зберігалося на електронному пристрої клієнта. Гіпотетична можливість пересилання даних третім особам або їх подальшого доступу для органів влади не означає відмови від приватності. Навпаки, адвокати мали обґрунтоване очікування, що конфіденційність їхніх комунікацій збережеться. «Спеціальний захист, гарантований комунікаціям «адвокат — клієнт», був би позбавлений змісту, якби не поширювався на електронні комунікації, збережені як на пристроях адвоката, так і на пристроях клієнта», – йдеться у рішенні ЄСПЛ.

Далі Суд перевірив, чи відповідало втручання вимозі «згідно із законом» у розумінні статті 8 Конвенції. Він нагадав, що ця вимога означає наявність підстави в національному праві, але при цьому «закон» має розумітися у матеріальному сенсі: відповідати принципу верховенства права та бути передбачуваним у своїх наслідках, тобто достатньо чітко окреслювати обставини й умови, за яких органи влади можуть вдаватися до таких заходів. У справах, що стосуються моніторингу і запису приватних комунікацій, Суд окремо підкреслив потребу в достатніх запобіжниках від свавілля та зловживань, зокрема у спеціальних процесуальних гарантіях для захисту конфіденційності комунікацій між адвокатом і клієнтом.

Як приклади відсутності таких запобіжників Суд навів ситуації, коли національне право не встановлює спеціальної й передбачуваної процедури огляду електронних носіїв для відбору доказів і відокремлення привілейованих матеріалів, не врегульовує потенційні спори в межах такої процедури та не гарантує, що привілейовані матеріали не стануть доступними органам розслідування до того, як суди зможуть провести конкретний і детальний аналіз.

У справі, що розглядається, Суд дійшов висновку, що правове регулювання вилучення даних з електронних пристроїв не було ані достатньо чітким і передбачуваним, ані таким, що містило достатні запобіжники та процесуальні гарантії для захисту конфіденційності комунікацій «адвокат — клієнт».

Високі судді звернули увагу, що жодне положення національного законодавства прямо й спеціально не встановлювало заборони оглядати та використовувати привілейовані дані на вилучених пристроях, а національні органи і суди робили протилежні висновки щодо законності їх долучення до матеріалів справи: одні виходили із загальних принципів та аналогії з нормами КПК, інші, зокрема Конституційний суд, такої заборони не вбачали.

За цих умов не було достатньо зрозуміло, чи існувало правило, що забороняє огляд привілейованих даних на пристрої клієнта, і яким чином воно застосовується, а також не існувало спеціальної й передбачуваної процедури для відбору та відокремлення привілейованих матеріалів.

Відтак втручання не відповідало критерію «згідно із законом», тож ЄСПЛ констатував порушення статті 8 Конвенції.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.

© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.