Лондонська розмова про арбітраж: юрисдикції, санкції, активи, імунітет

29 вересня у Лондоні експерти та практики з Великої Британії, Польщі, Франції, США, ОАЕ та України обговорювали питання визнання та виконання арбітражних рішень у різних юрисдикціях, а також механізми розшуку та арешту активів.

Міжнародну конференцію організував Лондонський офіс міжнародної юридичної компанії Kennedys за підтримки Національної асоціації адвокатів України, Національної асоціації арбітражних керуючих України, Асоціації приватних виконавців України, юридичних компаній та організації Spilka.uk.

Нові прецеденти

У вступному слові до учасників заходу заступник голови НААУ, РАУ Валентин Гвоздій  наголосив, що воєнний стан в Україні вимагає впровадження надзвичайних заходів, які б забезпечили національну безпеку та економічну стабільність. І ці міри включають в себе пряму імплементацію норм міжнародного арбітражу. Втім, довіра міжнародних партнерів, бізнесу та інвесторів до країни напряму залежить від авторитету нашого правового середовища як гарантії того, що права інвесторів будуть захищені. Тож НААУ має ясну й чітку місію – забезпечити українське правове середовище сильними, незалежними практиками з урахуванням найкращого міжнародного досвіду.

Одним з таких заходів є націоналізація активів, які належать російським державним компаніям та підсанкційним особам. За рішенням українських судів активи, які пов’язані з державою-агресором, передаються державі. Ці кроки спрямовані на захист національної безпеки та забезпечення репарацій. Разом із тим, вони піднімають комплекс питань дотримання права власності.

Українські суди вважають санкції не тільки політичним інструментом, але й також публічним ордером в сенсі Нью-Йоркської конвенції. Це означає, що підсанкційним російським компаніям або громадянам РФ може бути відмовлено у визнанні їх права власності на актив, адже вони відмовляють у визнанні фундаментальних прав України на суверенітет та національну безпеку. Дані випадки демонструють, як санкції, у поєднанні з арбітражним законодавством, створюють нові прецеденти, що можуть бути наслідувані та впроваджені в інших юрисдикціях.

Насамкінець В.Гвоздій зазначив, що у зв’язку з російсько-українською війною міжнародний арбітраж набув значних змін. Українські інвестори та держава є стороною численних міжнародних арбітражних процесів проти РФ, включаючи позови щодо двосторонніх інвестиційних угод та позови, пов’язані з Договором про енергетичну хартію. При цьому НААУ беззаперечно готова до взаємодії з професійними асоціаціями чи співтовариствами правників у розбудові та модернизації механізмів захисту прав інвесторів у різних юрисдикціях.

Досвід Франції

Першу панель Конференції модерував партнер Kennedys Олег Шаулко, який акцентував  увагу позитивних аспектах, які дають механізми міжнародного арбітражу: швидкість вирішення спорів, незалежність та конфіденційність.

Керівник практики міжнародного арбітражу Kennedys Томас Кендра розповів про виконання арбітражних рішень у Франції.

Він окреслив ключові етапи: подачу заяви до суду для визнання арбітражного рішення, перевірку відповідності рішення вимогам національного законодавства та міжнародних конвенцій (зокрема Нью-Йоркської конвенції 1958 року), а також практичні аспекти отримання виконавчого листа для стягнення коштів чи виконання інших зобов’язань. Особлива увага приділялася строкам розгляду та типових підставах для відмови у виконанні.

Адвокат навів конкретні приклади справ, де французькі суди розглядали питання виконання арбітражних рішень між двома комерційними компаніями. Він підкреслив практичні уроки з цих кейсів: як суди оцінюють належне повідомлення сторін, дотримання процедур арбітражу та питання публічного порядку держави. Т.Кендра звернув увагу на тренд у судовій практиці щодо більш ефективного та швидкого забезпечення виконання рішень, а також на поширені підстави для оскарження, які можуть затримати виконання.

Особливо адвокат відзначив проблему виконання арбітражних рішень проти державних органів або держави в цілому. Він зазначив, що, хоча міжнародне право та французьке законодавство передбачають можливість стягнення з держави, на практиці це викликає складнощі. Розгляд таких справ у французьких судах вимагає врахування принципу державного імунітету, публічного порядку та специфічних процедурних нюансів. При цьому Т.Кендра навів приклади справ, де державні структури успішно оскаржували виконання рішень, підкресливши, що планування стратегії та правильне підґрунтя для арбітражу є критично важливими для отримання позитивного результату.

Переваги США

Партнер офісу Kennedys у США Ерданія Перес поділилася досвідом та практичними спостереженнями щодо роботи американських федеральних судів. А вони продовжують демонструвати надзвичайно сприятливу позицію щодо підтвердження рішень комерційного арбітражу. Нещодавнє дослідження 2024 року, що охопило понад 900 клопотань про підтвердження рішень за період з 2011 по 2019 роки, показало, що понад 90% міжнародних арбітражних рішень отримують підтвердження у США. Решта 10% справ зазвичай вирішуються після додаткових клопотань або шляхом добровільної сплати боргу.

Фактично, захист від виконання рішень у США тлумачиться дуже вузько, що сприяє ефективному застосуванню Нью-Йоркської конвенції. Однак серйозним викликом для інвесторів залишається ситуація, коли арбітражне рішення скасовується в країні перебування боржника. У таких випадках суди США не завжди автоматично відмовляють у виконанні. Як показує практика, вони залишають за собою право оцінювати виконання, навіть якщо рішення скасоване за кордоном, орієнтуючись на державну політику США.

Приклади останніх кейсів це яскраво ілюструють: у справі Compañía De Inversiones Mercantiles S.A. проти Grupo Cementos De Chihuahua (2023) арбітражне рішення на $35 млн, скасоване болівійськими судами, було виконано у США. Подібна практика спостерігалася у справі Pemex проти Corporation Mexicanos (SDNY 2013), де арбітражне рішення на $300 млн, скасоване мексиканськими судами, було підтверджене та виконане у США.

Прикметно, що результат значною мірою залежить від конкретних фактів справи. У паралельних провадженнях суди США часто призупиняють виконання рішень, щоб уникнути суперечливих результатів (Stilex vs Republic of Moldova). Така практика змушує інвесторів адаптуватися до нової «гри очікування», перетворюючи виконання арбітражних рішень на стратегічний процес.

Для інвесторів же переваги юрисдикції США залишаються суттєвими. Після підтвердження арбітражного рішення відповідно до Федерального закону про арбітраж (FAA) воно стає федеральним і може виконуватися по всій території країни без необхідності повторних клопотань у кожному штаті. Суди надають широкі інструменти для виявлення активів боржника по всьому світу (NML Capital vs Argentina, 2014), що робить США унікально ефективним майданчиком для стягнення коштів, навіть якщо активи приховані або розпорошені.

Особлива увага приділяється виконанню арбітражних рішень проти держави. Судова практика Америки обмежує суверенний імунітет завдяки арбітражному винятку, що особливо важливо у випадках ICSID. Нещодавні приклади включають справи проти Іспанії, що виникли з Договору до Енергетичної хартії (NextEra Energy Global Holdings B.V., 2024; Infrastructure Servs. Luxembourg S.A.R.L., 2025; Blasket Renewable Invs., LLC, 2025).

Проте нові виклики з’являються у перевірці згоди суверена на арбітраж. У справі Hulley Enterprises vs Russian Federation (2025) суд округу Колумбія постановив, що попередні рішення арбітражу та підтвердження у Нідерландах не є вирішальними для визначення арбітражного винятку з імунітету. Інвестори мають бути готові до повторних тяжб, що підвищує витрати та створює додаткові ризики для суверенів, які намагаються оскаржити свою згоду.

Особливий інтерес викликають справи, пов’язані з геополітичними суперечками, зокрема щодо Криму. Тут американські суди фактично стають посередниками у визначенні територіальної легітимності, оцінюючи, чи поширюється двосторонній договір на спірні території (Stabil LLC vs Russian Federation, 2024).

Підсумовуючи виступ, Е.Перес наголосила: американська юрисдикція залишається однією з найбільш привабливих для інвесторів, які прагнуть забезпечити виконання міжнародних арбітражних рішень. Проте успіх залежить від ретельної підготовки документації, управління ризиками та стратегічного планування у випадках, коли рішення скасовуються або оскаржуються суверенами.

Британські аспекти

Особливості виконання арбітражних рішень у Великій Британії розкрив юридичний директор Kennedys Александр Скард. Він зупинився на окремих питаннях застосування Нью-Йоркської конвенції 1958 року, Вашингтонської (ICSID) конвенції 1966 року про врегулювання інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав та інституту державного імунітету.

Англійський закон про арбітраж фактично імплементує положення Нью-Йоркської конвенції та обмежує підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень лише тими, що прямо передбачені в Конвенції. Водночас він залишає судам дискрецію — навіть якщо одна з підстав для відмови формально наявна, суд все одно може дозволити виконання рішення.

Ця гнучкість свідчить про сильну прихильність британського правосуддя до ідеї міжнародного арбітражу як ефективного способу вирішення комерційних спорів. Показовим прикладом є підхід до так званої підстави «публічного порядку».

Суди Англії та Уельсу тлумачать поняття публічного порядку надзвичайно вузько. Як зазначив О.Скард, під порушенням публічного порядку розуміють лише дії, що викликали б загальне моральне обурення — наприклад, тероризм, торгівлю людьми чи корупцію. Тож навіть якщо арбітражне рішення містить положення, які не узгоджуються з традиційними принципами англійського договірного права (наприклад, штрафні санкції, заборонені у внутрішньому праві), суд може його все одно виконати, посилаючись на перевагу державної політики підтримки міжнародного арбітражу.

Процедурно, виконання арбітражних рішень у Великій Британії регулюється частиною 62 Цивільних процесуальних правил (CPR), яка забезпечує максимально швидкий та «механічний» процес — без надмірних формальностей чи втручання у зміст арбітражного рішення.

Ще однією перевагою англійської юрисдикції є широкі повноваження судів щодо тимчасових заходів на підтримку арбітражу — як до, так і після винесення рішення. Це включає, зокрема, можливість замороження активів або накладення арешту для гарантування ефективного виконання арбітражного рішення.

На відміну від Нью-Йоркської конвенції, Конвенція ICSID передбачає автономну систему визнання та виконання рішень. У Великій Британії ці питання регулюються Законом про міжнародні інвестиційні спори (Arbitration – International Investment Disputes Act 1966).

Відповідно до статті 54(1) Конвенції ICSID, кожна держава-учасниця зобов’язується визнавати рішення обов’язковим до виконання «так, ніби це остаточне рішення суду цієї держави». Англійський суд, реєструючи рішення ICSID, не має права переглядати його по суті або оцінювати доцільність арбітражного провадження. Однак ключовим залишається питання державного імунітету від виконання.

Питання імунітету у Великій Британії регулює Закон про імунітет держави 1978 року (State Immunity Act, SIA), який передбачає загальне правило: держави користуються імунітетом, якщо інше не передбачено законом. Водночас стаття 9 SIA робить виняток для арбітражу — якщо держава письмово погодилася на арбітраж, вона не може посилатися на імунітет у провадженні, пов’язаному з цим арбітражем.

Проте навіть у такому разі виконання рішення щодо державних активів може бути заблоковане, якщо вони не використовуються для комерційних цілей. Особливо захищеними є активи центральних банків, які взагалі не підлягають примусовому виконанню, навіть якщо формально мають комерційне призначення (ст. 14(4) SIA).

Окремо А.Скард нагадав і про резонансну справу Hulley Enterprises v. Russia (справа ЮКОС), у якій Росія намагалася заперечити дійсність арбітражної угоди, щоб уникнути виконання рішень. Однак Апеляційний суд Англії відхилив ці аргументи, посилаючись на принцип естопелю. Після того, як Верховний суд Нідерландів визнав арбітражну угоду дійсною, російська сторона не могла повторно ставити це питання перед англійським судом.

Тож практика англійських судів демонструє максимально сприятливе ставлення до виконання міжнародних арбітражних рішень, навіть у складних справах, де порушуються питання публічного порядку чи державного імунітету. Такий підхід не лише зміцнює репутацію Лондона як глобального арбітражного центру, а й формує міжнародний стандарт верховенства права у сфері транскордонних комерційних спорів.

Українська практика

З аналізом української судової практики у сфері міжнародного арбітражу виступила партнер юридичної фірми Asters Оксана Легка. Її доповідь охопила одразу кілька актуальних напрямів — від заборон на виконання рішень, пов’язаних із російськими компаніями, до впливу санкційного режиму та практики судів у справах проти іноземних держав.

О.Легка наголосила, що Україна, залишаючись у центрі збройного конфлікту, розвиває власну концепцію арбітражного правозастосування, у якій балансує між міжнародними стандартами та національною безпекою.

Одним із ключових елементів українського правового режиму є обмеження на виконання арбітражних рішень, якщо боржником є підприємство оборонно-промислового комплексу, а стягувачем — Російська Федерація або пов’язана з нею компанія. Ця норма діє ще з 2018 року й відображає принципову позицію держави щодо економічної ізоляції агресора. При цьому, зазначила спікерка, українські суди виявляють гнучкість у випадках, коли арбітражне рішення не має жодного зв’язку з РФ.

Так, у справі Specijalna Oprema Skopje D.O.O. проти ДП «Укроборонсервіс» (2023 р.) Верховний Суд підтвердив, що воєнний стан не звільняє оборонні підприємства від зобов’язань, однак дозволяє тимчасово призупиняти виконання, якщо воно може зашкодити обороноздатності країни. Такий підхід демонструє прагнення судів зберегти баланс між договірною стабільністю та безпековими інтересами.

Не менш важливим аспектом є санкційний фактор. Якщо до 2022 року суди вважали, що санкції не становлять перешкоди для визнання арбітражних рішень, то після початку повномасштабної війни підхід змінився. Сьогодні накладення санкцій розглядається як елемент публічного порядку, який безпосередньо впливає на можливість виконання рішень.

За словами О.Легкої, український Верховний Суд визнав, що санкційний акт — це не лише політичний інструмент, а юридичне підтвердження загрози національним інтересам, тож виконання рішення на користь осіб, які перебувають під санкціями, є неприпустимим. Проте механізм зняття санкцій зберігає можливість для правової реабілітації таких сторін у майбутньому.

Окрему увагу доповідач приділила питанню суверенного імунітету держав, зокрема практиці розгляду справ проти Російської Федерації. У справі Everest Estate LLC та інші проти РФ (PCA №2015-36) Верховний Суд ще у 2019 році визначив, що Росія не може посилатися на абсолютний імунітет, адже міжнародна практика визнає принцип обмеженого імунітету, який діє, якщо держава добровільно бере участь у арбітражному процесі.

Важливо, що українські суди застосовують концепцію подвійної відмови від імунітету — якщо держава погодилася на арбітраж через відповідне застереження, вона тим самим відмовляється як від юрисдикційного, так і від виконавчого імунітету. Цей підхід узгоджується із нормами Закону «Про міжнародне приватне право» та Конвенцією ООН 2004 року про юрисдикційні імунітети держав.

Після 2022 року Україна ще не отримувала заяв про виконання арбітражних рішень проти РФ, проте активно розвивається практика позовів проти Росії щодо компенсації збитків, завданих війною. Суди дедалі частіше розглядають такі справи крізь призму міжнародного деліктного права, визнаючи, що агресія не може бути захищена імунітетом.

Тож українська модель виконання арбітражних рішень сьогодні фактично перебуває на етапі структурної трансформації. Вона залишається відкритою для міжнародних принципів, але водночас утверджує пріоритет державного суверенітету та безпеки. Попри всі виклики, Україна зберігає репутацію держави, яка дотримується верховенства права та міжнародних арбітражних стандартів, водночас створюючи ефективні запобіжники проти зловживань з боку країни-агресора.

Початок, виконання, розшук і арешт

Під час другої сесії конференції, модератором якої виступив представник НААУ у Великій Британії Олександр Черних, експерти з України, Польщі, Великої Британії, ОАЕ та міжнародних структур обговорили питання початку проваджень і визнання арбітражних рішень, механізми примусового виконання, розшук і арешт активів, нові виклики, пов’язані з цифровими активами, а також вплив санкційного законодавства на правозастосування.

Польську практику представила Ева Рутковська (LL.M.), яка детально зупинилася на проблемах формалізму польської судової системи у процесі визнання та виконання арбітражних рішень. Вона наголосила, що у Польщі відсутній інститут приватного виконавця, а виконання рішень повністю здійснюється державними судовими виконавцями, що значно уповільнює процедури. Однією з головних складностей є сувора вимога щодо подання до суду не лише самого арбітражного рішення, але й оригіналу арбітражної угоди, що ускладнює та подовжує процес розгляду справи. Польські суди, за її словами, дотримуються надзвичайно формалістичного підходу, що може стримувати іноземних інвесторів і арбітражних кредиторів.

Український контекст представив партнер Sayenko Kharenko Олександр Друг, який окреслив ключові проблеми виконання рішень в Україні у період дії воєнного стану та санкцій. Він нагадав про існування мораторіїв, що забороняють виконання рішень проти підприємств окремих категорій — насамперед тих, які мають стратегічне значення для оборони або енергетичної безпеки держави. Окремо експерт зупинився на питанні конкуренції між санкційним законодавством і процедурами виконання арбітражних рішень, коли дії сторони, на яку накладено санкції, можуть бути розцінені судами як загроза національній безпеці. Також він поділився прикладами щодо стягнення корпоративних прав і цінних паперів, які в умовах війни часто виступають предметом складних спорів і потребують особливої уваги судів

Про досвід Об’єднаних Арабських Еміратів розповів керуючий партнер SYROTA DZIS MELNYK Дмитро Сирота, який пояснив особливості законодавства, що поєднує елементи континентального, загального права та норм шаріату. Він зазначив, що в ОАЕ існує унікальний механізм виконання рішень через чеки, коли боржник може видати чек на суму заборгованості. Якщо ж на рахунку бракує коштів, ситуація переходить із цивільної у кримінальну площину, оскільки відсутність покриття за чеком розглядається як фінансова фальсифікація. Адвокат також звернув увагу на особливості виконання рішень у вільних економічних зонах, де, залежно від регіону, можуть застосовуватися елементи англійського права, що створює можливості для міжнародних інвесторів.

Особливе місце в дискусії посіла тема виконання рішень проти цифрових активів. Засновник Global Ledger Алекс Фісун представив кейси, пов’язані з розшуком і арештом криптоактивів, а також з верифікацією їх походження. Він навів приклади, як боржники намагаються ухилятися від виконання рішень або обходити санкційні обмеження шляхом переказу коштів у цифрову форму. За його словами, сучасні інструменти блокчейн-аналітики дозволяють простежити рух таких активів і забезпечити їх фіксацію, що стає одним із ключових напрямів у сучасній арбітражній практиці.

Роль виконавців і судових приставів у забезпеченні реального виконання рішень висвітлила приватний виконавець та судовий пристав Високого суду Англії Седа Акулініна. Вона наголосила, що українська модель приватного виконання, запроваджена кілька років тому, вже довела свою ефективність і може слугувати прикладом для інших держав. На думку спікерки, саме активність, незалежність і професійність приватних виконавців визначають ефективність правосуддя, а їхня взаємодія з судами формує новий рівень довіри до системи виконання рішень.

Підсумовуючи дискусію, О.Черних відзначив, що міжнародна практика виконання арбітражних рішень сьогодні вимагає від юристів не лише високої кваліфікації у сфері права, а й розуміння технологічних процесів, санкційних режимів і механізмів транскордонного співробітництва. При цьому арбітраж перетворюється з інструменту вирішення спорів на ключовий елемент формування довіри між державами, бізнесом і суспільством.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.

© 2025 Unba.org.ua Всі права захищені
"Національна Асоціація Адвокатів України". Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на даному веб-сайті дозволяється за умови посилання на джерело. Інтернет-видання та засоби масової інформації можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео з офіційного веб-сайту Національної Асоціації Адвокатів України на власних веб-сторінках, за умови гіперпосилання на офіційний веб-сайт Національної Асоціації Адвокатів України. Заборонено передрук та використання матеріалів, у яких міститься посилання на інші інтернет-видання та засоби масової інформації. Матеріали позначені міткою "Реклама", публікуються на правах реклами.