12:28 Пт 05.04.19 | |
ЄСПЛ визнав порушення Конвенції у справі Кобіашвілі проти Грузії щодо незаконного обшуку |
|
Головна цитата
Європейський суд з прав людини встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про основоположні права і свободи щодо стверджуваної несправедливості кримінального провадження проти заявника, громадянин Грузії у справі Кобіашвілі проти Грузії. Рішення прийнято 14 березня 2019 року. Справу було порушено за заявою, поданою до Суду проти Грузії 21 серпня 2006 року на підставі від громадянина Грузії Арчіля Кобіашвілі. Заявник скаржився, зокрема, на те, що кримінальне провадження, порушене проти нього, було несправедливим, оскільки його засудження грунтувалося на «підкинутих»[1] доказах, і йому не вдалося ефективно захистити свої права в національних судових інстагнціях. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції. Заявник стверджував, що така слідча дія, як обшук, до нього не застосовувалася ні до, ні після його арешту, і що наркотична речовина, яка нібито була виявлена у нього, належала працівникам правоохоронних органів. Він також стверджував, що він не мав належних процесуальних засобів для оскарження законності його особистого обшуку, а також, що національні суди врахували незаконні докази, що спричнило несправеливість провадження У Грузії заявника було засуджено до позбавлення волі строком на п’ять років за порушення громадського порядку та вчинення опору співробітникові правоохоронних органів. 21 лютого 2006 року судом апеляційної інстанції залишено у силі рішення суду першої інстанції. Суд встановив, що вина заявника підтверджена повідомленням про його арешт та проведений обшук, заявами представників правоохоронних органів та іншими доказами у матеріалах справи. 6 березня 2006 року заявником подано касаційну скаргу, але Верховний Суд Грузії визнав скаргу заявника неприйнятною. Суд зазначає, що оскаржуваний особистий обшук заявника був основною підставою, завдяки якій було порушено кримінальну справу проти нього. Наступний поліцейський звіт, а також заяви двох співробітників міліції, які проводили обшук, і двох свідків, які нібито були присутні під час обшуку, слугували підставою для засудження заявника. Таким чином, особистий обшук був слідчим заходом, який забезпечив докази, на яких ґрунтувалося засудження. Порядок здійснення оскаржуваного обшуку та спосіб, у який згодом були використані його результати щодо заявника, вплинули на процесуальну справедливість судового розгляду у всій своїй повноті Саме виходячи з цього Суд розглянув скаргу заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Суд зазначає, що у цій справі особистий обшук заявника проводився за відсутності попереднього судового наказу на підставі рішення, виданого керівником відповідного відділу міліції 4 липня 2004 року. Тобто з дотриманням процедури за невідкладних обставин, як це передбачено пунктами 2 і 4 статті 290 КПК Суд, однак, зазначає, що рішення, не містило посилань на будь-які фактичні обставини справи, воно просто складалося з попередньо набраного вручну тексту з ім’ям та прізвищем заявника із зазначенням, що він підозрюється у незаконному зберіганні наркотиків. Суд також вважає, що фактичні обставини обшуку також були сумнівними і залишалися такими протягом усього судового розгляду. Заявник стверджував, що наркотики не належали йому, а його друзі, які були свідками його арешту, стверджували, що його не обшукали відразу після арешту. У відповідь Уряд стверджував, що в ході обшуку були присутні двоє незалежних свідків, які відповідно до чинного законодавства, що діяли на той час, повинні були слугувати незалежними спостерігачами за проведенням слідчої дії і гарантами проти можливих зловживань з боку поліції. Обидва свідки були допитані в суді за участю захисту, що, на думку Уряду, полегшило вивчення національними судами обставин обшуку заявника. Суд, однак, зазначає, що коли пан У.К. був допитаний в суді, то він змінив свої досудові показання, стверджуючи, що він не був присутнім під час обшуку, і надав неправдиві досудові свідчення під примусом. Проте національні суди просто зробили висновок, що заява, надана ним у суді, не є достовірною і «нелогічною». Заявник стверджував, що внаслідок його незаконного засудження він зазнав матеріальної шкоди через втрату доходу. Він заявив, що на той час він займався роботою, яка мала тимчасовий характер, і заробляв близько 150 євро на місяць. Він також вимагав відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000 євро через стрес і страждання, які він зазнав внаслідок незаконного засудження та позбавлення волі. Суд не виявив причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням і заявленою матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Що стосується нематеріальної шкоди, Суд, який здійснює свою оцінку на засадах справедливості, присуджує заявнику 3500 євро Переклад рішення ЄСПЛ у справі Кобіашвілі українською мовою Олександр Дроздов кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), адвокат, Перший проректор Вищої школи адвокатури, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Олена Дроздова кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права і правосуддя (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем'янчука), адвокат, помічник Першого проректора Вищої школи адвокатури Юлія Ісаєва юрист
|
|
© 2024 Unba.org.ua Всі права захищені |