ЄСПЛ відмовився визнати порушення права на розгляд у касаційній інстанції у справі Молдавська проти України

Заявник Катерина Молдовська скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на незаконне обмеження її доступу до суду касаційної інстанції. 12 березня 2018 року Верховний Суд ухвалив постанову про відмову в задоволенні апеляції заявника з питань права, оскільки її представник не надала доказ того, що вона є ліцензованим адвокатом. Верховний суд зазначив, що згідно зі змінами до Конституції України, які набули чинності 30 вересня 2016 року, з 1 січня 2017 року було обов'язковим, щоб заявники були представлені ліцензованим адвокатом у всіх провадженнях, порушених після цієї дати, в яких Верховний Суд засідав як суд касаційної інстанції.

Заявник скаржилася, що її представнику не було дозволено подавати касаційну скаргу з питань права і що таке обмеження не можна було передбачити під час спроби подати таку скаргу. Вона також стверджувала, що існує виняток з правила щодо представництва ліцензованим адвокатом, якщо справа була малозначною, але законодавство на момент оскарження не вказало, які справи слід вважати малозначними. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

«Вирішуючи свої цивільні права та обов'язки ... кожен має право на справедливий ... розгляд справи ... судом ...»

Суд нагадує, що право доступу до суду не є абсолютним, і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує державного регулювання, яке може змінюватися. Суд також нагадує, що вимога про те, щоб апелянт був представлений кваліфікованим адвокатом перед судом касаційної інстанції, як, наприклад, вимога, що застосовується в даній справі, не може розглядатися як така, що суперечить статті 6. Ця вимога чітко сумісна з особливостями статусу Верховного Суду як вищого суду, що розглядає апеляційні питання, і це загальна риса правових систем у ряді держав-членів Ради Європи. Навіть більш широке обмеження вільного вибору захисника, що звужує його до ліцензованого адвоката перед усіма судами, само по собі не може підняти питання за статтею 6 Конвенції, оскільки для забезпечення ефективного захисту особи можуть вимагатися конкретні юридичні кваліфікації. Однак таке обмеження права заявника повинно мати достатню підставу у внутрішньому законодавстві, щоб уникнути свавілля.

За обставин даної справи заявник і її представник повинні були знати про однозначні перехідні положення Конституції, що стосуються потреби в представництві у Верховному Cуді, яке повинно проводитися виключно ліцензованими адвокатами з 1 січня 2017 року. Виняток з цього правила було зроблено для справ, які вже були розглянуті 30 вересня 2016 року, коли були внесені зміни до Конституції, що не стосувалося заявника. Більше того, відповідні статті Господарського процесуального кодексу України, викладені до вступу в силу 15 грудня 2017 року, не містять жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо застосовності вищезазначених конституційних положень до її справи. Таким чином, обмеження обов'язкового представництва було передбачуваним і обґрунтованим.

Суд також зазначає, що процедурні вимоги, такі як обов'язкове представництво ліцензованого адвоката, не повинні обмежувати право суб'єкта права на доступ до суду у зв'язку з її фінансовим становищем. Це означає, що сторона повинна мати можливість подати заяву про надання правової допомоги з метою виконання такої процедурної вимоги. У даній справі заявниця не стверджувала, що вона не могла звернутися або дозволити собі ліцензованого адвоката, або потребувала державної правової допомоги для того, щоб мати таке представництво.

Суд не бачить необхідності розгляду аргументів заявника про те, що її справу можна було б вважати "малозначною", і тому вона могла б мати право користуватися винятком з правила про обов'язкове представництво, враховуючи, що малозначні справи не підлягають оскарженню до суду касаційної інстанції відповідно до процесуальних положень. Таким чином, питання про доступ до Верховного Суду не могло б виникнути, якщо її справу дійсно вважали малозначною, і тому її апеляція з питань права була б неприйнятною ratione valoris.

Беручи до уваги вищевикладені міркування, Суд робить висновок, що немає жодної підстави вважати, що право заявника на суд у розумінні пункту 1 статті 6 було порушено. Суд визнав скаргу явно необґрунтованою і відхилив її відповідно до пунктів 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції.

Повний текст рішення ЄСПЛ у справі Молдавська проти Україні в перекладі українською мовою Олександра Дроздова, Олени Дроздової, Віктора Янишена та Андрія Цибулька