Банку видали дублікат виконавчого листа? Чи законно це?

Наразі існує досить багато справ, де розглядається питання видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строку його пред’явлення. Навіть, конкретизація процесуальних норм не виключає випадки, коли суди ігнорують імперативні приписи, що в свою чергу призводить до неправильного застосування норм процесуального права та порушення особи права на справедливий суд.

Чому суди, при вирішенні вказаної категорії справ не застосовують єдиного підходу? Нажаль, трапляються випадки, коли фундаментальний принцип «верховенства права» замінюється принципом «верховенства інтересу», конкретного суб’єкту, а точніше сторони процесу.

Відразу необхідно зазначати, що все ж таки, це є поодинокими випадками, які жодним чином не можуть характеризувати судову систему в цілому.

Певний період, який можна віднести з 2008 по 2012 роки, основною категорію цивільних спорів в судах були спори, які регулюють кредитні правовідносини. Суди були просто «завалені» сотнями та тисячами позовів від банків та різноманітних фінансових установ про стягнення коштів.

Звісна річ, більшість вказаних позовів була задоволена і після перегляду рішень іншими судовими інстанціями розпочиналася процедура примусового стягнення коштів на підставі виконавчого листа.

Виконавчий лист – документ, який видається за заявою осіб на підставі ухваленого судового рішення, яке набрало законної сили та належить виконати негайно або в примусовому порядку.

Найголовнішим в цьому питанні строки пред’явлення виконавчого листа до виконання. Справа у тім, що закону України «Про виконавче провадження», який регулює процедуру та порядок примусового стягнення на підставі виконавчого листа (документу) зазнавав певний змін, а саме:

1. Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 21.04.1999 р., передбачав (в редакції з 2011 року), що виконавчий документ може бути пред’явлений протягом одного року.

2. Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року встановлює строк пред’явлення виконавчого документа до виконання протягом трьох років.

Звісна річ, що більшість виконавчих листів за вказаною категорією банківських спорів було отримано після 2011 року, тобто, коли законодавство встановлювало граничний строк пред’явлення виконавчого листа до виконання – один рік.

Недбалість деяких працівників банку та фінансових установ стало наслідком того, що певна кількість виконавчих листів так і не була пред’явлена до виконання. Однак, намагаючись знайти вихід із ситуації, вказані установи подавали заяви до місцевих судів з вимогою про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку його пред’явлення до виконання.

Представники банку та фінансових установ особливо не переймалися необхідністю обґрунтування поважності причин пропуску пред’явлення виконавчого документу до виконання та надання доказів втрати виконавчих листів. 

Їх обгрунтування зводилося лише до кількох фраз:

1. У нас немає оригіналів виконавчих листів, а відтак слід вважати, що вони були втрачені при пересилці;

2. Оскільки на сьогоднішній день судове рішення не виконане, то слід вважати, що оригінали виконавчих листів були втрачені;

3. Банк отримав відповідь від ДВС в якій зазначено, що виконавче провадження було закрито, а оскільки банк не подав повторно виконавчий лист з метою примусового стягування, то слід вважати, що він був втрачений.

До речі, наведене обґрунтування було взято з заяв банків та фінансових установ, в яких ми приймали безпосередню участь.

Однак, з таким не можна погодитися, оскільки безпідставне поновлення судами строків пред’явлення виконавчих листів є порушенням конвенційних прав та порушення права на справедливий суд.

Можливість отримати своєчасний судовий захист є головним аспектом реалізації права на доступ до правосуддя. Однак вказане право не може бути абсолютним і його реалізація повинна бути здійснена в межах певних процесуальних строках.

Європейський суд з прав людини в свої рішеннях «Пономарьов проти України», «Щокін проти України», «Белле проти Франції» зазначив про те, що питання поновлення процесуального строку в контексті реалізації права до ступу до справедливого суду не є абсолютним і при вирішенні цього питання і не може застосовуватися автоматично.

Наприклад, в одній цивільній справі ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» звернувся до суду у 2012 році з заявою про видачу дублікату виконавчого листа, двічі у 2013 році з аналогічною заявою, та у 2014 та 2017 році. Таким чином, суд фактично розглянув 5 (п’ять) разів одне й те саме питання.

Суд в своїх ухвалах, якими поновлював строк пред’явлення виконавчого листа до виконання та вирішував питання видачі дублікату виконавчого листа зазначав, що суд дослідивши докази надані заявником вважає, що вони вказують на поважність причин пропуску своєчасного пред’явлення виконавчого листа до виконання, а також на втрату виконавчого листа. Однак, до самої заяви, яку розглядав суд, було надано лише квитанцію про сплату судового збору та копію довіреності. Навряд, квитанція про сплату судового збору, а також копія довіреності може свідчити про такі обставини (наразі, вказана справа перебуває в Одеському апеляційному суді).

Відповідно до п. 17.4 Розділу VIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) зазначено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 ЦПК України зазначено, що У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

До яких хитрощів можуть вдаватися банки та фінансові установи «обґрунтовуючи» обставину, яка свідчить, що виконавчий лист був втрачений.

Найчастіше, Банк або фінансова установа подає запит до Державної виконавчої служби, яка надає відповідь, що виконавче провадження було закрито, а виконавчий документ повернутий на адресу стягувача.

Отримавши таку відповідь, Представник банку намагається довести: «Шановний суд, ось бачите, державний виконавець нам надав відповідь, що виконавчий лист нам направили на нашу адресу, а він загубися десь, чесно Вам кажу…..» Приблизно таке обґрунтування можна почити в судах, коли розглядається подібна справа.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України зазначено, що належними доказами є ті, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Однак, відповідь Державної виконавчої служби про повернення виконавчого листа на адресу стягувача не може свідчити про його втрату, оскільки підтверджує виключно подію повернення виконавчого листа. Натомість, на мою думку, в такому випадку Банк або фінансова установа повинна надати інші безперечні докази, які б свідчили, що жоден лист від ДВС не надходив на їх адресу, відповідна реєстрація вхідної документації запевни період не відбувалася, надати результати внутрішньої перевірки стану викоанвчих проваджень та інше.

Під час такого «спрощеного підходу» до розгляду вказаної категорії справ і відбувається підміна принципу «верховенства права» на принцип «верховенства закону».

Таким чином, доказуванню та встановленню підлягають наступні обставини:

1. Чи звертається особа із заявою про видачу дублікату виконавчого листа в межах строках передбаченого п. 17.4 Розділу VIII Перехідних положень ЦПК України.

2. Чи надала сторона докази втрати виконавчого листа.

3. Чи можуть бути обставини визнані поважними, які зумовили звернення до суду із пропуском процесуальних строків.

4. Чи не є поданням вказаної заяви фактичним зловживанням процесуальними правами.

Так, суд залишаючи без задоволення заяву про видачу дублікату виконавчого листа та відмову в поновленні строку його пред’явлення зазначив наступне: «Не можна визнати поважними, навіть не вказані заявником, який є юридичною особою, причини пропуску строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання, оскільки будь-яких доказів, як б вказували на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначений законом строк,  заявником не надано, як і не вказано і те, що вказані обставини виникли об’єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк» (ухвала Київського районного суду м. Одеси від 26.07.2018 року справа №520/1195/14-ц).

В іншій ухвалі суд зазначив: «Заявником не доведено належними та допустимими доказами поважність причин пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документу до виконання, та в зв’язку з цим і видача дублікатів виконавчих листів….. отримавши копію постанови про відкриття виконавчого провадження з зазначенням в ній ідентифікатора доступу, заявник (стягувач) мав можливість дізнатися про рух виконавчого провадження з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень за номером виконавчого провадження та ідентифікатором доступу» (ухвала Теплодарського міського суду Одеської області від 12.02.2019 року по справі №516/28/18).

В даному випадку ми маємо приклад, коли суд при вирішенні справи застосував виключно вимоги процесуального законодавства та реалізував принцип «верховенства права».

Підсумовуючи наведене, вважаємо, що суди при вирішенні питання поновлення строків пред’явлення виконавчого листа до виконання так само як і вирішуючи питання видачі дублікату виконавчого листа повинні суворо дотримуватися приписів цивільного процесуального законодавства, яке закріплює та інститут належного та допустимого доказування в цивільній справі, а також ретельно досліджувати поважність та об’єктивність причин пропуску подання виконавчих листів до виконання.

Автор публікації: Володимир Мацко

Володимир Мацко

адвокат