На українських суддів упливає інерція попередніх поколінь, їх усе ще тягне до інквізиційного процесу

Метр вітчизняної адвокатури пам’ятає про правові кошмари минулого та знає все про психодраму в процесі. Але своїми надбаннями вважає книги, які слугують маяком для юних і не дуже правників. Проте основний блокпост для адвокатури — не до кінця незалежний суд. Про шляхи до безперечних реформ і плани дій у нинішніх умовах розповів відомий адвокат України Ярослав ЗЕЙКАН.

— Ярославе Павловичу, минуле інтерв’ю починалось із запитання про незалежність адвокатури. Пройшло 3 роки — і воно знову актуальне. Як часто потрібно змінювати правила?

— Не думаю, що внесення змін до законодавства про адвокатуру актуальне. Особливо з огляду на те, що уможливлюється усунення небажаного адвоката з процесу. У середовищі адвокатів розгорнулася дискусія щодо повноважень центральних і регіональних центрів самоуправління. Те, що є внутрішньою справою адвокатської спільноти, недоцільно прописувати в законі про адвокатуру. Ці питання варто вирішувати самим адвокатам на з’їзді.

Завжди хтось із-поміж тих, хто претендує на участь в адвокатському самоврядуванні, буде незадоволений. Сьогодні частина людей розраховує на зміни в законодавстві, вважаючи, що вони допоможуть змінити нинішнє керівництво адвокатури. За це можна заплатити звуженням незалежності самої адвокатури та розширенням можливостей втручання держави в адвокатські справи. Цього мені б не хотілося. Мене як звичайного адвоката, котрий не претендує на місця в самоуправлінні, у цілому влаштовує нинішній статус. Мені лише не вистачає того, що судова реформа не забезпечила на належному рівні незалежність суду. Авторитет адвоката похідний від авторитету суду. Огульна й непродумана критика судів призвела до негативних наслідків. Крім того, проведена чистка спричинила те, що суддів катастрофічно не вистачає. І від цього страждає не тільки правосуддя, а й громадяни, які не можуть вирішити елементарних речей: оскаржити дії посадових осіб, подати позов про поділ майна тощо.

— Проект закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№9055) адвокатська спільнота сприймає вкрай негативно. Чи насправді все так погано?

— Я не бачу в цьому проекті суттєвого покращення ситуації порівняно із чинним законом. Також у ньому закладені міни, які можуть негативно вплинути на стан правосуддя й можливості захисту. І це буде проблема не адвокатів, а суспільства, бо призведе до зниження рівня захисту фізичних та юридичних осіб.

— Як ви ставитеся до адвокатської монополії і неможливості участі юристів як представників у судах першої інстанції?

— Вважаю, що це було зроблено передчасно. Серед юрисконсультів і юристів, які працюють у цій сфері, є високопрофесійні правники, котрі спеціалізуються на певних напрямах роботи. Не певний, що адвокати вже готові заповнити ті прогалини, які з’являються у зв’язку з монополією.

«Процесуальні кодекси американізовані. До цього не готові ні судді, ні прокурори, ні, мабуть, адвокати»

— 3 роки тому ви наголошували, що інститут безоплатної правової допомоги сам по собі є позитивним, проте забюрократизована система повністю нівелює його роль. Чи змінилася ваша думка?

— Моя точка зору в принципі не змінилася. Головне — це те, що адвокати, які працюють у системі безоплатної допомоги, не одержують достойної винагороди за свою роботу. Проте існують негативні моменти, характерні й для роботи адвокатів, які не працюють у цій системі. Це спільна проблема.

— Судова реформа, укрупнення судових установ, зміна уявлень про роль судді — як це впливає на діяльність адвоката?

— Процесуальні кодекси «американізовані». До цього не готові ні судді, ні прокурори, ні, мабуть, адвокати. Американці дивляться на судовий процес як на спектакль, поставлений двома режисерами — прокурором і адвокатом. На українських суддів упливає інерція попередніх поколінь, їх усе ще тягне до інквізиційного процесу, до того, щоб самим досліджувати наявні у справі докази. Логіка судового процесу і стст.20, 22, 221 Кримінального процесуального кодексу вимагають, щоб після виступу прокурора з обвинувальним актом з усними і письмовими поясненнями промовляв адвокат. Відомі юристи Микола Хавронюк, Інна Ємельянова, Віталій Касько та інші видали працю «Настільна книга професійного судді», де назвали ці пояснення вступною промовою. Але деякі судді такий виступ не сприймають і чинять перепони адвокатам. Я звертався до Верховного Суду і мені пообіцяли, що практику із цього питання обговорять і за необхідності внесуть корективи.

Є проблеми і з пам’яткою про права адвоката в процесі. Інструкцією Державної судової адміністрації передбачена пам’ятка про права та обов’язки захисника. Згідно з нею останній має право, зокрема, давати показання з приводу обвинувачення. Показання, за ст.95 КПК, — це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом. Однак адвокат ні на досудовому слідстві, ні під час судового розгляду не підлягає допиту. Допит адвоката перетворює захисника на свідка. Разом з тим у пам’ятці не згадується можливість, визначена ст.20 КПК, надати письмові пояснення з приводу обвинувачення. Передбачивши таке право, автори проекту КПК не вказали, коли саме захисник може виступити з такими письмовими поясненнями до обвинувального акта. Отже, судова практика повинна виправити це. Також і до пам’ятки потрібно внести відповідні корективи. Я направив до ДСАУ листа із цього питання й чекаю відповіді.

Судова реформа ускладнила для населення доступ до правосуддя, адже були підвищені ставки судового збору. Для значної категорії справ найвищою інстанцією стає апеляційний суд. Все це, на мій погляд, негативна тенденція. Повинен відзначити, що процесуальні кодекси розширили можливості адвоката і водночас підвищили вимоги до адвокатської техніки, якою у вишах майже не займаються. Під адвокатською технікою я розумію прийоми, навички та засоби, за допомогою яких адвокат здійснює захист прав та інтересів громадян. Із цього питання за моєю участю написано кілька книжок: «Прямий і перехресний допит», «Перехресний допит у суді», «Адвокатська техніка: підготовка до процесу і методики переконання», «Стратегія і тактика захисту у кримінальному процесі» та інші.

Судова реформа поставила нові виклики і перед наукою. У таких країнах, як США, Велика Британія та деяких інших, ця проблема є цікавою виключно з історичного погляду: підготовка студентів тут здійснюється в усіх можливих напрямах — теоретичному, практичному, прикладному. У цих країнах свого часу розгорнулася дискусія щодо таких питань, вона дістала назву «Перікл і сантехнік». Її результатом став висновок, що здобуття практичних навичок є не менш значимим, ніж вивчення права.

«Передусім ставиться завдання щодо здобуття практичних навичок у роботі адвоката»

— Чиї помилки більш небезпечні: судді, прокурора чи адвоката?

— У першу чергу небезпечні помилки адвоката. Їх часом неможливо виправити. Для держави небезпечні помилки прокурора. А помилку судді може виправити вищий суд.

— Вже понад рік минув відтоді, як вас призначили ректором ВША. Що ви змінили у процесі навчання адвокатів?

— Повинен зізнатися, що я ректор тільки номінально і справами Вищої школи адвокатури займаюсь у вільний від основної роботи час. Але там є колектив, є директор і вони стараються з усіх сил. Ми залучили висококваліфікованих юристів, і вони читають семінари на актуальні теми. У проведенні таких семінарів беру участь і я. Вища школа адвокатури не має фінансування, і це є проблемою. Живе з того, що заробила завдяки семінарам.

— Чого мають навчитися слухачі курсів з підвищення кваліфікації у першу чергу?

— Передусім ставиться завдання щодо здобуття практичних навичок у роботі адвокатів й забезпечення їх спеціалізації. Наприклад, проведено семінар з приводу справ про ДТП. Це одне з вузьких місць у підготовці адвокатів, і ми намагаємося це виправити.

— Ви спілкуєтесь із молодими правниками. Їхні погляди на право відрізняються від ваших?

— Не думаю, що погляди молодих правників відрізняються від моїх. У них є переваги: вони володіють іноземними мовами, над ними не тяжіють кошмари минулого, вони більш практичні. Їхній недолік — надмірна віра у можливості Інтернету і комп’ютерної техніки, в той час як іноді потрібно посидіти над справою, опитати свідків, провести репетиції процесу, використати психодраму, тобто те, що є звичайною практикою для англійських та американських адвокатів.

— Асоціація адвокатів України відзначила вас спеціальною нагородою «За вагомий внесок у розвиток адвокатури». Що має привнести молодий правник у цей інститут?

— Я є автором та співавтором 18 книжок на теми адвокатської діяльності й автором коментаря до Цивільного процесуального кодексу. Мабуть, в першу чергу це визнання за вагомий внесок у розвиток адвокатури. Думаю, що молоде покоління повинне підхопити цю естафету і писати книжки, статті та ділитися досвідом, активно виступати на семінарах і в соціальних мережах

Інтерв"ю опубліковано у газеті "Закон і бізнес"