Порушення професійних прав адвокатів. Як захиститись?

У суспільному житті немає нічого сталого. Змінюється все: соціальна структура суспільства, держава, закон. Призначенням останнього є передусім урегулювання відносин, які вже склалися, а також дотримання балансу інтересів держави та прав громадянина. Однак через різні причини динаміку напряму законодавчої думки спрямовано не на створення чи укріплення соціальної держави, а зовсім навпаки. Здавалось би, закон, який стосується адвокатської діяльності, повинен ураховувати реалії сьогодення, адже саме він може дати той самий баланс, який не дозволить поховати залишки демократії в нашому суспільстві, але законотворці вирішують аж ніяк не професійні проблеми.

Адвокат – це традиція незалежного професійного представництва особи в судових та інших структурах – присяжний повірений. Зміст цього поняття приблизно такий: "Я присягаю закону та виправдовую довіру". У професії є глибокий зміст, про який не можна забувати.

Адвокатська діяльність є законною і де-юре, і де-факто, хоча це чомусь досі незрозуміло судовій владі та правоохоронцям. Бо діяльність можлива лише в межах правового поля, а коли адвокат учинив правопорушення, то воно виходить за межі діяльності, і це треба раз і назавжди усвідомити "гарячим головам" (особливо якщо вони вирішили зайнятись законотворчою діяльністю).

У зв'язку з адвокатською діяльністю не може настати будь-який вид відповідальності, крім дисциплінарної – це банальність, яку треба запам'ятати задовго до того, як отримати свідоцтво адвоката.

Адже сама діяльність проходить на законодавчому полі. Шкода, що колеги, які вдалися до законодавчого процесу, цього не розуміють і тому деякі з них досі ведуть дискусії в закритих колах щодо терміну "зловживання правом".

Ми сьогодні, забуваючи про власну автентичність, виправдовуємо незнання своєї історії та змісту закону бажанням відповідати традиціям цивілізованої Європи. Мовляв, ми не цивілізовані та внаслідок цього часто-густо доводимо такі висновки недолугими судовими рішеннями, які демонструють, що, бачте, судову владу в Україні захопила прокуратура. Ніби судді та прокурори прилетіли до нас з іншої планети й це не продукт нашого рідного суспільства. Але ж реформування адвокатури в європейських країнах відбувається на традиційній основі самоврядності, влада не втручається в адвокатську діяльність і не нав'язує адвокатурі власне бачення професії.

Європейське законодавство, до якого апелює й національне право, створило системне бачення ролі адвокатури в суспільстві. Це, беззаперечно, пов'язано з преюдицією прав людини над національними законодавствами європейських держав. Тому міжнародні стандарти адвокатської діяльності, про які йдеться, зокрема, у Рекомендації № R (2000) 21 про свободу професійної діяльності адвокатів, яку ухвалив Комітет Міністрів Ради Європи на 727 засіданні заступників міністрів 25 жовтня 2000 року, визначають, що до принципів формування адвокатури належить право на свободу переконань і можливість впливу на законотворчу діяльність.

Система європейського бачення формує розумний баланс між свободою незалежної професійної діяльності адвоката й мірою державного регулювання в контексті преюдиції права над законом.

Адвокатуру (як інститут захисту прав людини) у будь-якій цивілізованій державі наділено пріоритетом у законотворчій сфері захисту прав, а якщо це стосується формування профільного закону й поготів.

Зі змісту європейського законодавства саме адвокатура повинна ініціювати свій профільний закон, а не влада. У діяльності адвокатури держава лише забезпечує ефективний доступ до правосуддя та доступ усіх верств суспільства до ефективної правової допомоги, яку можуть надати адвокати, як указано про це в Рекомендаціях. Зокрема, і доступ до прозорості законотворчої сфери.

Міру впливу держави на незалежну професійну діяльність також визначено Основними положеннями про роль адвокатів, прийнятими в серпні 1990 року VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам. Межу такого впливу в цих положеннях визначено лише в контексті сприяння та забезпечення доступу до професії та її гарантії.

Зокрема, до адекватного забезпечення прав людини та її свобод належить життєва роль професійних асоціацій, які повинні бути необґрунтовано обмежені в кооперації з Урядом та іншими державними інститутами для досягнення цілей правосуддя й суспільного інтересу.

Тобто роль держави зводиться лише до забезпечення доступу до реалізації професійних прав і гарантій, а сама професійна спільнота формує систему захисту та незалежності через законотворчість. Не навпаки, бо тоді це вплив на професію, що недопустимо.

Однак усупереч визначеним європейським стандартам такої кооперації профільний законопроект № 9055 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" сформувало не представництво адвокатури в Україні – Національна асоціація адвокатів України, а Адміністрація Президента України в закритому від НААУ форматі. При цьому аргумент про включення до робочої групи окремих адвокатів не витримує жодної критики з огляду на ст. 45 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Законопроект № 9055 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не пройшов публічного обговорення в адвокатському середовищі, та й самі розробники ігнорують публічні дискусії щодо нього.

Так, на дискусію "Законопроект 9055: "за" та "проти", яку проводили в приміщенні "ЛІГА" за ініціативи НААУ, незважаючи на особисті запрошення з кола розробників законопроекту 9055, НЕ З'ЯВИВСЯ НІХТО. Як наслідок, дискусії як такої не було, а відбулось лише постатейне обговорення запропонованого проекту, який ущент розкритикували учасники заходу. Але чи потрібні аргументи захисту прав адвокатів тим, хто має на меті їх не визнавати?

Переважно адвокати-практики констатують факт того, що закон в Україні не працює. А якщо працює, то це, імовірніше, виняток, а не правило.

Кілька днів тому я брала участь у судовому засіданні в Суворівському районному суді міста Одеси, де колегія суддів задовольнила клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою адвоката, незважаючи на те, що набрала законної сили ухвала суду про неналежне пред'явлення йому підозри, неповноважною процесуальною особою, а сторона обвинувачення взагалі не переймалась долученням доказів до клопотання. Що тоді аналізувала колегія суддів, якщо в справі немає доказів, а фактично просто лежить папірець, який називається "клопотання", і все. А суд пише, що доказів достатньо. Хто несе реальну відповідальність за порушене право колеги на реалізацію його професійних прав, за недотримання гарантій адвокатської діяльності та чи можна це взагалі назвати правосуддям?

Але судова влада сьогодні намагається не підвищити рівень правосуддя, а убезпечити себе від масових нарікань адвокатів на брак дієвого правового поля, у межах якого може бути професійна спільнота. Тому влада й вигадала поняття "зловживання правом".

Узагалі правом зловживати неможливо, це абсурд, бо будь-яке право – це опора для захисту. У процесі діяльності в адвоката має бути забезпечено професійні та повинні діяти процесуальні права, які різні за правовою природою. Професійне – це матеріальне право, на відміну від процесуального. Це право доступу у зв'язку зі статусом, забезпечити яке повинна влада. Якщо влада не впоралась, тоді неодноразові нагадування про нереалізоване право за допомогою процесуальних інструментів (таких як заяви, клопотання, адвокатські запити тощо) стає для неї нав'язливим і виникає потреба його обмежити.

Але автори законопроекту 9055 пішли далі – вони вигадали поняття "зловживання професійним правом" (ст. 39 проекту: "Підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку… зловживання правами, наданими йому цим Законом або процесуальним законом")! Це як би людина зловживала правом на життя? Як кажуть, відправ нерозумного Богу молитися… Тут варто зауважити, що професійні права адвокатів не обмежують наданням правової допомоги. До професійного права європейські правничі структури зараховують також і функцію відстоювання особистих свобод (Рекомендація № R (2000) 21), яку не може обмежувати влада жодним зловживанням. Будь-яке обмеження в доступі повинно бути пропорційним до суспільної необхідності в такому обмеженні. У заключенні та рекомендаціях захисту прав і гарантій адвокатської діяльності Агентства міжнародного правового співробітництва від 9 червня 2016 року таке втручання в діяльність адвокатів називають недоречним.

А чи є доречним уведення поняття "зловживання"? Бо це і є те саме недоречне обмеження права законотворцями, однак вони обійшли це увагою та в співзвучність із владою лише додали адвокатам клопоту.

Щодо системи захисту прав і гарантій, то вона повинна бути співмірною реальності.

Говорімо, що в нас не діє жоден закон, а тому слід шукати адекватні форми реагування на брак гарантованих механізмів правового захисту професії як такої.

Адвокат – це наднаціональна професія, бо він є реальною опозицією владі. Тому захист професійних прав адвокатів повинні контролювати міжнародні правничі структури, рівно як це відбувається з професією журналіста. Тож Національна асоціація адвокатів України докладає максимум зусиль для формування такої структури на європейському міжнародному рівні. Очевидно, це дратує владу, тож вона руками деяких наших колег вирішила зруйнувати централізовану самоврядну організацію, створивши феодальні осередки. А тепер уявіть собі ситуацію з масовим порушенням прав адвокатів у певному обласному регіоні. Чи не позбавлять права на зайняття адвокатською діяльністю колегу, який про це повідомить із трибуни певної правничої структури? Зловживаючи, на думку законотворців, своїм правом. Бо якщо влада не поважає професію, яка уособлює права людини, то про це повинна знати вся міжнародна спільнота для можливості впливу на ситуацію. Інакше ми втратимо останній оплот демократії в Україні – вільну та незалежну адвокатуру.

Автор публікації: Ганна Боряк

Ганна Боряк

адвокат, Голова Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності при НААУ