Реформа адвокатури – бути чи не бути

В адвокатській спільноті України неспокійно. Причина бурхливих дискусій - президентська реформа.

Зокрема, 6 вересня 2018 року глава держави зареєстрував в парламенті проект закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 9055.

Відповідна ініціатива визначена ним як невідкладна. Одразу ж в Раді адвокатів України (РАУ) – одному із органів адвокатського самоврядування – заявили, що реформувати їхню галузь на основі цього закону не варто в жодному випадку!

Там наголошують, що документ не відповідає міжнародним стандартам. Мовляв, його розробили без попередніх консультацій з адвокатською спільнотою. Окрім цього, зазначається, що проект містить норми, які обмежують право на адвокатське самоврядування.

Чи все так погано?

Попри усю критику, яка лунає останнім часом, в президентскому законопроект є деякі позитивні моменти. І про це варто об’єктивно говорити.

Документ, зокрема, розширює права адвокатів. Їм пропонують відкрити доступ до державних реєстрів, надати право займатись фідуціарною діяльністю (фінансові послуги, пов'язані з управлінням активів).

Також встановлюється чіткий перелік документів, які має подати особа, яка виявила бажання стати адвокатом; розширюються види адвокатської діяльності.

Адвокати зможуть надавати консультації і роз'яснення з питань медіації, брати участь в організації та проведенні процедури медіації. Все це дійсно може бути новим імпульсом для розвитку.

Адвокатське самоврядування

Найбільше збурення у професійному середовищі викликає запропоноване Президентом нововведення щодо зміни структури та компетенції органів адвокатського самоврядування.

Саме тому чимало адвокатів збігаються на думці, що взамін президентського, варто розглянути два альтернативних законопроекти «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№ 9055-1 та № 9055-2). Адже вони залишають чинну систему адвокатського самоврядування без змін.

Наприклад, у президентському проекті передбачено, що замість Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатуру мають бути створені Вища кваліфікаційна комісія адвокатури та Вища дисциплінарна комісія адвокатури, які, швидше за все, будуть розташовані в Києві.

Замість кваліфікаційно-дисциплінарних комісій (які відповідно до чинного законодавства діють в АР Крим та в усіх областях) в кожному регіоні мають утворити окремо кваліфікаційну та дисциплінарну комісію адвокатів регіону.

Відповідно до чинного законодавства, рішення про позитивний чи негативний результат кваліфікаційних іспитів, які здають особи, які виявили бажання стати адвокатами, ухвалюють кваліфікаційно-дисциплінарні комісії відповідного регіону.

Натомість, у проекті закону передбачено, що таке рішення буде уповноважена приймати Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, а кваліфікаційна комісія адвокатів регіону відповідатиме лише за організацію процесу здавання іспитів.

Водночас, у доданих до проекту закону документах не обґрунтовано необхідності внесення таких змін у структуру органів адвокатського самоврядування.

Наприклад, до складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, відповідно до чинного законодавства, має входити 30 членів. Натомість, пропонують передбачити, що і до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, і до Вищої дисциплінарної комісії адвокатури будуть входити по 30 осіб. Тобто вдвічі більше. Яка логіка такого рішення? Не зрозуміло. Хіба що хтось захотів своїх людей просунути на «потрібні» місця?

Окрім цього, зважаючи на те, що фінансування органів адвокатського самоврядування, в основному, здійснюватиметься за рахунок щорічних внесків самих адвокатів, то розширення мережі таких органів, може спричинити до збільшення розміру внесків.

Який тут висновок?

Дуже простий – якщо влада хоче змінювати одну модель на іншу, то спершу нехай доведе 100%-ву неефективність першої. Наразі я, як адвокат, не бачу, аби чинна система себе настільки дискредитувала, що її необхідно так кардинально змінювати. Хоче це не означає, що її не потрібно вдосконалювати.

Дуже б не хотілось, аби важливі державні рішення ухвалювались з-під коліна.

Потрібно нарешті навчитись відмежовувати полову від зерна. Адже і в президентському законопроекті, і в альтернативних є цікаві ідеї, які б могли покращити нашу сферу. Але є й такі, які навпаки ускладнюють її та посилюють корупційні ризики.

Переконаний, що одноосібні новаторські бажання, без належної аргументації їхньої доцільності аж ніяк не наблизять українське законодавче поле до омріяних європейських стандартів. А-от здоровий діалог та професійна законотворча робота, пошук компромісу – це те, чого усім нам бракує.

Стаття опублікована у виданні "Резонанс"

Автор публікації: Володимир Пилипенко

Володимир Пилипенко

представник України у Венеційській комісії (2013-2017 рр), народний депутат України VI-VII скликань