Защита нарушенных прав по договорам перевозки автомобильным транспортом | НААУ

Головна цитата

Рассматриваются практические вопросы защиты нарушенного права в споре про перевозку груза автомобильным транспортом. Исследуются особенности претензионного и судебного урегулирования спора в зависимости от вида договора. Приводится соответствующая судебная практика и сосредоточено внимание на несоответствие между собой разных норм действующего законодательства по урегулированию одинакового по содержанию спора про перевозку.

Публікація

Защита нарушенных прав по договорам перевозки автомобильным транспортом

15:26 Вт 27.12.16 Автор : Євген Назаренко 4344 Переглядів Версія для друку

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Великий шовковий шлях, Бурштиновий шлях, шлях «із варяг у греки» – найвідоміші торгівельні маршрути стародавності, що розпочали докорінну та нестримну зміну світу, сприяли об’єднанню народів та війнам, подарували людям новий світогляд та опустили вікові «залізні завіси», урізноманітнили смак їжі та комфорт людей, давали надію, багатство але і приносили тяжкі страждання.

За матеріалами Фонду Вікімедиа (Wikimedia Foundation, Inc) [1] під поняттям торгового шляху визначено логістичну мережу як послідовність шляхів і зупинок використовуваних для комерційного транспортування вантажу.

А головною рушійною силою цього процесу стає і лишається незмінним до тепер транспортування вантажу: з місця на місце, від особи до особи, від продавця до покупця.

Наше сьогодення ми не уявляємо без доставки товарів «особисто в руки», а наявність на ринку розгалуженої транспортної системи звільняє суб’єктів господарювання від утримання транспортного господарства. А затратні проблеми транспортування вже цілком покладені на плечі армії компаній-перевізників та експедиторів.

Згідно даних Державної Служби Статистики України [2] вантажообіг вантажних перевезень автомобільним транспортом у січні-червні 2016 року (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) становив 17227,0 млн.ткм, що на 106,8% більше за аналогічний період 2015 року, а 75,2 мнт.т є масою перевезеного вантажу.

Таке стрімке зростання кількості вантажних перевезень тягне відповідне збільшення та масовість спорів із відшкодування шкоди у даній категорії цивільно-правових правовідносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання проблеми і на які опирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується. Вузька спеціалізація та специфіка автотранспортного перевезення не сприяла розвитку широкого правового узагальнення та висвітлення у періодичних виданнях проблеми захисту порушених прав, що включає особливості досудового врегулювання спору, підготовку до позову та специфіку його подання.

Наявні посібники, монографії та статті вчених, зокрема посібник Л. М. Костюченка, Л. П. Докіля, Ю. Ф. Кучинського «Міжнародні автомобільні перевезення» [3], наукова стаття Дзюбенко О.Л. «Особливості правового регулювання договорів перевезення» [4], наукова стаття І.М. Мягких «Роль і місце автомобільного транспорту в системі споживчої кооперації та напрямки покращення транспортних послуг в Україні» [5], описують роль і місце автомобільного транспорту, підстави ефективного розвитку транспортної системи та надання якісних транспортних послуг.

Тому практичні питання захисту порушеного права у спорі про перевезення на даний час залишається «темною» плямою та доволі складним питанням.

Формулювання мети статті (постановка завдання). У даній статті маю можливість описати проблемні питання щодо порядку захисту порушеного права при перевезенні вантажу автомобільним транспортом, звернути увагу практикуючих юристів та науковців на  різну практику вирішення таких спорів у суді, що дасть можливість правильно обрати шляхи до задоволення позовів у спорах про перевезення вантажу та транспортне експедирування.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Так, Цивільний кодекс України [6] містись 64 главу – Перевезення. Стаття 909 ЦК України визначає поняття договору перевезення вантажу, коли одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Отже, основними дійовими особами такого договору є Перевізник, Відправник та Одержувач вантажу. І їх нам треба добре запам’ятати, щоб правильно визначити підсудність цивільного спору.

За ч. 2 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, що цілком узгоджується з принципами ст. 633 цього Кодексу про публічний договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати … перевезення транспортом ... Укладання публічного договору перевезення використовують найбільші транспортно-експедиторські Компанії України, які надають широкому загалу українців сервіс з доставлення вантажів. Такий формат надання послуг кожному, хто звернеться використовують ТОВ «Нова Пошта» [7], ТОВ «Ін-Тайм» [8] та інші. І сьогодні це стає основним «джерелом» позовів про порушене право.

Ч. 3 ст. 909 ЦК України говорить нам, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Положення цієї частини статті 909 Кодексу є відсилочною нормою, котра запрошує познайомить із величезною низкою вузько спеціалізованих нормативно-правових актів про перевезення вантажу автомобільним транспортом – Статутом автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР  від 27 червня 1969 року N 401 [9], Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 [10].

Вимога про складання товарно-транспортної накладної значиться у п. 11.1 Правил - основним   документом   на   перевезення  вантажів  є товарно-транспортна накладна із відповідною формою. Водночас, абзац другий цього пункту визначає, що товарно-транспортна  накладна  може  оформлюватись  суб’єктом господарювання  без дотримання такої форми, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату  і  місце  його  складання,  найменування перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника,  вантажоодержувача,  найменування та кількість вантажу,  його  основні  характеристики,  автомобіль, пункти навантаження та розвантаження  із  зазначенням  повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

На підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку N 493 від 22.05.2006 [11] з вказаних правил виключено пункт  11.2, який встановлював, що товарно-транспортні накладні належали  до документів суворої звітності, а тому мали особливі вимоги до форми та порядку зберігання.

Таке розширене тлумачення транспортних статутів документів на перевезення дає можливість компаніям-перевізникам цілком законно самостійно створювати власні перевізні документи, визначати обсяг інформації про вантаж, Вантажовідправника, Отримувача, умови дійсності таких документів, їх використання, зберігання тощо. Такі моменти чинять суттєві перешкоди Позивачу до надання суду належних доказів, витребування їх у Відповідача, а Компанія перевізник має необмежені можливості для тлумачення в судовому засіданні самостійно створених документів про перевезення в залежності від предмету позову. В разі відсутності оригіналу документа про перевезення Компанія-перевізник має можливість обмежити,  спростити чи самостійно визначити об’єм інформації, яку подавати суду про виконання договору перевезення.

Однак, це не єдині підводні каміння.

Першим з таких - є строк позовної давності.

Стаття 925 ЦК України говорить нам, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

Оскільки за ч. 2 цієї статті позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Вимоги Цивільного кодексу про досудове врегулювання спору дублюється:

- п. 159 Статуту автомобільного транспорту Української РСР – «до пред'явлення вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або  організації позову,  який  випливає з цього Статуту,  обов'язкове пред'явлення претензій до них. А п.165 встановлює шестимісячних строк пред’явлення претензії,  а  претензії  про сплату штрафів у 45 днів.

- 16.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні – «перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем  позову  на Перевізника обов'язково треба пред'явити йому претензію».

Але, транспортними статутами України, зокрема Статут автомобільного транспорту Української РСР та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом України строки розгляду претензії є набагато більшими ніж визначений ЦК України одномісячний строк отримання вмотивованої відповіді на претензію до перевізника.

Так, п. 166 Статуту автомобільного транспорту Української РСР визначає обов’язком розглянути   заявлену   претензію   і   повідомити   заявника  про задоволення або відхилення  її  у  такі  строки  з  дня  одержання претензії: а) протягом   3   місяців  -  по  претензіях,  що  виникли  з перевезень в автомобільному сполученні; б) протягом  6  місяців  -  по  претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні; в) протягом 45 днів  -  по  претензіях  про  сплату  штрафів.

А, вантажовідправник або вантажоодержувач зобов'язаний

розглянути претензію, заявлену автотранспортним підприємством  чи

організацією, і повідомити заявника про задоволення або відхилення

її протягом 2 місяців.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом України строк розгляду претензії становить 3 місяці (п.16.14)

Окрім того, Статут автомобільного транспорту Української РСР містить особливі застереження по пред’явлення позовів: строкові та пов’язані із певною подією.

Зокрема, стаття 167 цього Статуту встановлює, що позови    вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації,  можуть бути пред'явлені тільки у випадках повного або  часткового  відмовлення  задовольнити   претензію  або  неодержання  від них відповіді протягом строків, вказаних у статті 166 Статуту.

Самі позови мають бути пред’явлені у  двомісячний  строк  з  дня одержання відповіді автотранспортного підприємства або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.

При обчисленні  строків  на  пред'явлення претензій і позовів

повинен бути  прийнятий  до  уваги  час,  необхідний  на  доставку

документів (претензії, відповіді на претензію) органами зв'язку.

Отже, необхідно с особливою увагою віднестись до обрахунків часових проміжків виникнення права на претензію, отримання відповіді та граничної дати подання позову.

Адже, ч. 3 ст. 925 ЦК України визначає строк позовної давності із договору перевезення вантажу, пошти в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Однак, слід зауважити, що неведені вище положення Цивільного кодексу України різняться від норм Господарського кодексу України з правового регулювання перевезення вантажів, тобто в розумінні ст. 1 ГК України [12] між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Так, ст. 306 ГК України під перевезенням вантажів визнає господарську діяльність, пов'язану з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Ч. 1 ст. 315 ГК України не ставить подання претензії як передумову пред’явлення позову, визначаючи це можливим. Таку позицію продубльовано у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України [13] - сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Ч. 4 надає право вантажовідправникам та вантажоодержувачам право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Проте, строк подачі позову перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, що випливають з перевезення, встановлюється виключно та беззастережно у шість місяців (ч.5 ст. 315 ГК України).

Другим важливим питанням слід визначити підвідомчість та підсудність справ із договорів перевезення вантажу.

Якщо Господарський процесуальний кодекс України чітко та однозначно визначає підвідомчість спорів із перевезення вантажу між суб'єктами господарювання Господарським судам (ст. 12 ГПК України), і застосовує виключну підсудність коли одним з відповідачів є орган транспорту - господарський суду за місцезнаходженням цього органу (ч. 1 ст. 16 ГПК України), то в цивільному судочинстві ситуація докорінно різниться.

За загальним правилом позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника, тобто застосовується правило виключної підсудності (ч. 4 ст. 114 ЦПК України [14]).

За п.2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що позов було прийнято з порушенням правил підсудності суд передає справу на розгляд іншому суду.

Про це також наголошено у п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року [15] - перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а у разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Прикладами таких судових рішень є: ухвала Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі №344/3710/15-ц за позовом до перевізника про відшкодування збитків та моральної шкоди [16]; ухвала Кам’янського районного суду Черкаської області у справі №696/162/15-ц за позовом до перевізника про відшкодування шкоди [17]; ухвала Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області у справі №676/4688/16-ц у справі за позовом до перевізника про відшкодування шкоди [18]; ухвала Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/15062/16-ц за позовом до перевізника про відшкодування шкоди за договором перевезення [19], коли позови були пред’явлені за місцем проживання позивача і рішенням судів направлені за підсудністю до суду за місцем знаходження перевізника.

Проте, доволі часто зустрічаються «хитрі» позивачі, котрі пред’являють позов до перевізників за місцем свого проживання, мотивуючі позовні вимоги порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» [20] і на цій підставі використовують ч. 5 ст. 110 ЦПК України - підсудність справ за вибором позивача. При цьому, такі позивачі розглядають договір перевезення вантажу та його виконання як отримання послуги, а втрату, пошкодження чи нестачу вантажу при виконанні договору вважають порушенням прав споживача в розумінні ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

З найпоширенішою мотивацією суду можна ознайомитись у тексті ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 20.09.2016 року у справі 289/1273/16-ц [21].

Додатковою аргументацією в таких позовах виступають положення абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ 5 від 12.04.96 “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” (з змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 від 25.05.98 року) [22] – «Оскільки Закон (ідеться про Закон України «Про захист прав споживачів») не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів … перевезення громадян та їх вантажу…».

Залишення такого позову на розгляді в суді за вибором позивача я вважаю не правильною. Підтвердженням цього є численні судові рішення про передачу таких позовів до суду за місцем знаходження перевізника, а також вимоги вказаної вище Постанови Пленуму ВСУ 5 від 12.04.96 “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”, а саме абз. 3 п. 3: у тих випадках, коли в чинному законодавстві немає спеціальної норми щодо укладеної сторонами  угоди про обслуговування, суд застосовує загальні положення про зобов'язання.

Наприклад: ухвала Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/2028/16-ц у справі за позовом до перевізника, пов’язаного із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів» [23]; ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі №336/1045/14-ц за позовом до перевізника про відшкодування шкоди із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів» [24].

Іншими словами договір перевезення є договором перевезення, а отже до спорів з таких договорів має застосовуватись правило виключної підсудності.

Більше того, згідно статті 167 Статуту автомобільного транспорту Української РСР вказані позови (тобто з договорів перевезення) пред'являються  відповідно  до  встановленої підвідомчості або підсудності в  суд  за  місцем знаходження  автотранспортного  підприємства  або організації,  до яких  була  пред'явлена  претензія.

За аналогічними до договору перевезення положеннями досудового врегулювання спору, пред’явлення позову, обчислення строків позовної давності слід розглядати спори із договору транспортного експедирування як у цивільно-правових так і в господарсько-правових спорах.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок іншої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу [25].

А ЦК України і ГК України не містять самостійної норми про пред'явлення претензій і позовів, що випливають із цього договору.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Описана даній у статті проблема досудового та судового захисту порушеного права із договору перевезення та транспортного експедирування дає можливість сторонам договору своєчасно та правильно виконати дії з пред’явлення позовних вимог. Наведені у статті конкретні норми чинного законодавства та судова практика, формують всебічне та повне бачення проблеми, що забезпечить правильне розуміння сторонами суті спору про перевезення і, відповідно, вплине на зменшення помилок при обранні способу та порядку захисту.

Окрім того, невідповідність різних норм чинного законодавства, зокрема положень ЦК та ГК України між собою та із транспортними статутами зокрема, та неоднозначність із врегулювання однакового за сутністю договору перевезення, дає поштовх привести у відповідність та спростити існуюче законодавство України.

 

Список використаних джерел

1.      Торговий шлях: Фонд Вікімедиа (Wikimedia Foundation, Inc) [Електронний ресурс] – URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85

2.      Вантажні перевезення у січні-червні 2016 року. Статистичні дані [Електронний ресурс] Державна Служба Статистики України – URL: http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2016/tr/vp/vp_u/vp0616_u.htm

3.      Міжнародні автомобільні перевезення: посібник [Текст]/ Л. М. Костюченко, Л. П. Докіль, Ю. Ф. Кучинський [та ін.]; Асоц. міжнар. автомоб. перевізників України. - К: Бланк-Прес, 2010. - 208 с.

4.      Дзюбенко О.Л. Особливості правового регулювання договорів перевезення [Текст] /О. Л. Дзюбенко // Адвокат. – 2012. - №11. - (146). – С.31-34.

5.      М’ягких І.М. Роль і місце автомобільного транспорту в системі споживчої кооперації та напрямки покращення транспортних послуг в Україні [Текст] /І.М. М’ягких // АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ – 2009. - №7(97). – С.71-76.

6.      Цивільний кодекс України [Текст] // Відомості Верховної Ради України (ВВР) .- 2003. - №№ 40-44. - Ст.356

7.      Публічний договір про надання послуг з організації перевезення відправлень [Електронний ресурс] ТОВ «Нова Пошта» - URL: https://novaposhta.ua/uploads/misc/doc/public_offer.pdf

8.      Публічний договір про надання послуг з організації перевезення вантажу [Електронний ресурс] ТОВ «Ін-Тайм» - URL: http://www.intime.ua/userfiles/publichniy_dogovor_27.09.2016.pdf

9.      Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року:«Статут автомобільного транспорту УРСР. - N 401 [Текст] // ЗП УРСР. – 1969. - N 7. - Ст. 88

10.    Наказ Міністерства транспорту України 14.10.97: «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. - N 363 [Текст]// Офіційний вісник України. – 1998. – № 8. – С. 312.

11.    Наказ Міністерства транспорту та зв'язку від 21.06.2006: «Про внесення змін до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. - №493 [Текст] // Офіційний вісник України. – 2006. - №23. - Ст. 1735

12.    Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003. - № 18. - № 19-20, № 21-22, Ст.144

13.    Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. - № 6. - Ст.56

14.    Цивільний процесуальний кодекс України [Текст] // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. - № 40-41, 42. - Ст.492

15.    Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України: «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» : [Електронний ресурс] Верховна Рада України – URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0003740-13

16.    Ухвала Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі №344/3710/15-ц [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43751193

17.    Ухвала Кам’янського районного суду Черкаської області у справі №696/162/15-ц [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42985290

18.    Ухвала Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області у справі №676/4688/16-ц [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62017169

19.    Ухвала Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/15062/16-ц [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61628544

20.    Про захист прав споживачів: Закон України [Текс] // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. - № 30. - Ст.379

21.    Ухвала Радомишльського районного суду Житомирської області від 20.09.2016 року у справі 289/1273/16-ц [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61401512

22.    Постанова Пленуму ВСУ 5 від 12.04.96 (з змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.98 року): «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»: [Електронний ресурс] Верховна Рада України – URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-96

23.    Ухвала Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/2028/16-ц [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56621707

24.    Ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі №336/1045/14-ц [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37474646

25.    Постанова Вищого господарського суду України від 24 липня 2013 року у справі № 18/2526/12 [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень – URL: www.reyestr.court.gov.ua/Review/32611401

Автор публікації: Євген Назаренко

 

Інші публікації автора

Вестник:№1-2 січень-лютий 2024 - Вісник;
Міжнародна благодійна допомога для НААУ;
Стратегія НААУ 2021-2025;
Доступ до адвокатської професії -;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Навчальні продукти для адвокатів;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл