Головна цитата

Першою ознакою будь-якої розвинутої європейської держави є незалежний інститут адвокатури, який має певні гарантії своєї діяльності, порушуючи які настає відповідальність.

АДВОКАТУРА ВТРАЧАЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ?

13:40 Вт 27.12.16 Автор : Володимир Мацко 1483 Переглядів 0 Коментарів Версія для друку

Першою ознакою будь-якої розвинутої європейської держави є незалежний інститут адвокатури, який має певні гарантії своєї діяльності, порушуючи які настає відповідальність.

Інститут адвокатури, як соціальний інститут впровадження правового захисту в державі, завжди мав певні етапи розвитку. Так, наприклад, перші згадування в історичних джерелах професійної адвокатури відбулися в період польсько-литовської доби. В першому Литовському статуті 1529 року був вживаний термін «прокуратор» або «речник», яких відносили до професійних юристів. Слід зазначити, що усі три Литовські статути, включаючи статути 1566 та 1588 років, встановлювали умови, за яких особа могла виконувати обов’язки прокураторів в судах.

Навіть в ті часи, на стадії державотворення, приділялася значна увагу розвитку інститут захисту прав та інтересів громадян, оскільки вже тоді на державному рівні права, свободи та інтереси возводилися до вищої соціальної цінності.

За часів Гетьманщини, адвокатура в Україні набуває статусу окремої професійної діяльності. Чітке вираження адвокатура знайшла своє відображення у «Судових Статутах» затверджених 20.11.1984 роках. В деяких випадках кількість населення, яке обслуговувалося у одного адвоката сягала майже 50 тис.

На початку ХХ століття діяльність адвокатської спільноти почала розширюватися із введенням юридичних консультацій, після чого починають започатковувати колегії правозахисників.

Під час воєнних подій 1941-1945 років, участь адвоката здебільшого пов’язується в участі воєнних трибуналів, оскільки це було зумовлено воєнним часом.

В післявоєнні часи та часи радянського союзу, адвокатура мала лише формальний характер, оскільки цей інститут суспільних відносин не міг розвиватися у період тотального контролю держав.

Після часів застою, адвокатура починає динамічний розвиток, пов’язаний із прийняттям  20 квітня 1988 року Верховною Радою Конституції УСРС. Саме в цій Конституції було закріплено діяльність адвокатури в республіці.

Завершальним етапом становлення та закріплення адвокатури стало прийняття Закону України «Про адвокатуру».

Це дуже стислий опис становлення адвокатури в Україні. В ньому не відображено багатьох подій та документів, які мали важливе значення для становлення та розвитку інституту адвокатури. Але, цей опис допоможе нам уявити, який шлях пройшла адвокатура, як найважливіший соціальний інститут захисту прав та інтересів громадян.

Важливу роль займає місце додержання гарантій адвоката, які перед усім гарантовані законом.

Навіщо було це відступлення? Ми намагалися показати, який довгий шлях пройшла адвокатура до моменту становлення певного суспільного інституту. 

З часу набуття незалежності, адвокатська спільнота отримала можливість розвиватися, підвищувати якість своїх послуг, але навіть тоді, ми відчували відголоски минулого тоталітарної держави, яка нівелювала інститут захисту та надавала їй формальний статут.  

Порушення права та гарантій адвоката були за будь-яких часів, але сьогодні можна констатувати, що держава намагається  тотально контролювати інститут адвокатури та керувати через свої державні важелі.  

Перші ознаки знищення адвокатури стали відчуватися із прийняттям закону України «Про безоплатну правову допомогу в Україні», яким фактично адвокатську спільноту було розділено на два фронти, на адвокатів підпорядкованих міністерству юстиції, та адвокатів, які займаються індивідуальною практикою.

Перший фактор, який вказує на знищення інституту адвокатури – це те, що держава намагається ставити її в залежність від органу виконавчої влади – Міністерства юстиції України, це стосується центрів безоплатної правової допомоги. Таким чином, ми бачимо намагання держави створити адвокатуру, яка буде чітко виконувати забаганки слідства, в надії отримати компенсацію за надану допомогу клієнту.

Другий фактор – чи може бути правова допомога безоплатна? Дійсно, є певні соціальні верстви населення, які не можуть забезпечити собі оплатного адвоката. В такому випадку дійсно, держава повинна брати на себе обов’язок сплатити за надану правову допомогу. Але сьогодні держава сплачує мільйонні видатки на утримання відповідних координаційних центрів по наданню безоплатної правової допомоги, несе витрати, які теж вираховуються мільйонами на заробітну плату бюрократичного штату відповідних координаційних центрів по наданню безоплатної правової допомоги, натомість відшкодовує адвокатам, які приймають участь у судових засіданнях, здійснюють розробку процесуальних документів тощо.

Третій фактор, який зумовлює намагання держави фактично знищити адвокатуру, як незалежний інститут, це безпосередні дії та висловлювання з боку представників влади.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» однією з гарантій адвоката є пряма заборона його ототожнення з клієнтом. Однак, з боку держави ми можемо спостерігати сьогодні, яка велика репресивна машина задіяна проти адвокатів, які захищають клієнтів за політично-вмотивованими справами. Так, наприклад, усі були свідками гучного затримання адвоката Олександра Сергієнко, який надавав правову допомогу депутату О. Оніщенко. НАБУ та Антикорупційна прокуратура, які здійснювали досудове слідство в даному кримінальному провадженні, обґрунтували підстави для затримання тим, що адвокат надавав правову допомогу депутату О.Онищенко, а той в свою чергу прикривав свою незаконну діяльність.  Однак, пост-радянські методи звинувачення та способи «обгрунтування» клопотань про обрання міри запобіжних заходів, не змінилися з радянських часів, та прокуратура домоглася арешту адвоката з правом внесення застави у 200 (!) млн. гривень, правда апеляційний суд зменшив суму застави на 50 млн. грн. Таким чином, в нашій державі, фактично, був створений прецедент, відповідно до якого будь-яка робота адвоката з надання правової допомоги відтепер може трактуватися, як прикриття незаконної діяльності клієнта.

Також, відношення державних інститутів влади, особливо очільників генеральної та військової прокуратури, які мали вираження у висловлюванні до певних адвокатів, чітко показує, яким чином сьогодні держава сприймає інститут адвокатури. Адже, без дієвої адвокатури та системи захисту прав громадян будь-яке суспільство може стати державою з тоталітарним устроєм, де головна мета держави  – звинуватити та покарати.

Сьогодні, держава створює такі умови, за яких подальший розвиток адвокатури не можливий.

Одного разу, в очікуванні слухання по кримінальній справі, ми запитали у адвоката, який працює в системі безоплатної правової допомоги, який розмір компенсації він отримує в середньому. На наше здивування він нам на прикладі однієї кримінальної справи повідомив про розмір компенсації - крадіжка із визнанням вини обвинуваченої особи та п’ятьма судовими засіданнями, розмір компенсації склав – 240,00 грн. А тепер відрахуйте кількість витрачених нормо годин, витрат на проїзд до суду та інше.

Це зневага до інституту адвокатури з боку держави, особливо, якщо витрати лише одного координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги у м. Києві склали понад 8 млн. гривень.

Звісно, забезпечення правової допомоги є конституційним обов’язком кожного демократичного суспільства, але вказане забезпечення можна реалізувати вже через існуючі інститути адвокатського самоврядування, а саме через відповдіні ради адвокатів в областях.

Таким чином, не буде здійснюватися розділення інституту адвокатури на два класи, які Мінюст схвалив, та які ні. В рамках роботи відповідних рад адвокатів можна ухвалити мінімальні ставки відшкодування роботи адвоката, який надає допомогу на безоплатній основі, адже фахівець не може надавати висококваліфіковану допомогу, за менш ніж десять доларів США за одну справу, приклад якої наводився вище. Оскільки робота адвоката передбачає постійне навчання, необхідністю забезпечення себе  робочим місцем, спеціалізованою літературою, підвищення кваліфікації тощо, що апріорі передбачає певні матеріальні витрати.

Ринок надання адвокатських послуг може розвиватися лише за умов, якщо діють певні правила ринку та відповідні правила ринкової конкуренції. Наразі держава лише намагається невілювати інститут адвокатури та надати їй лише формального статусу, як було за радянських часів.

Навіщо ми згадали історію становлення адвокатури та її стан сьогодні? Насамперед, ми це зробили для того, щоб показати, який довгий шлях адвокатура виборювала, щоб стати інститутом захисту прав у суспільстві своїх громадян, скільки часу та століть на це було витрачено. Дивлячись в історію та аналізуючи події сьогодення нам необхідно зробити висновок, щоб не зробити помилок, які можуть коштувати найдорожчого у суспільстві – свободи та незалежності.

Сподіваємося, що держава забезпечить умови розвитку та становлення адвокатури, а не її занепад.

Автор публікації: Володимир Мацко

 

Інші публікації автора

Вестник:Вісник лютий 2017;
Партнерська програма 2017;
ВША;
Стратегія розвитку НААУ до 2020;
НеВестник 6;
НеВестник 5;
НеВестник 4;
НеВестник 3

Будьте проінформовані

Залишайтеся в курсі останніх новин, публікацій та заходів нашої організації, а також отримуйте актуальні правові огляди з коментарями юристів

Категорії

Бажаєте розмістити Публікацію

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл

НААУ вітає Вас на новому сайті!

Ця онлайн-платформа розроблена відповідно до структури глобального корпоративного сайту та сприяє кращому розумінню компетенції та напрямків діяльності Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сайт демонструє наше прагнення відповідати найвищим інформаційним стандартам сучасності. За його допомогою асоціація має змогу активно взаємодіяти із кожним користувачем.
Запрошуємо почати ознайомлення з порталом

Дізнатись що нового? Почати користування