Незалежність адвокатури: Європа проти регулювання чи за?

Незалежність адвокатури: Європа проти регулювання чи за ...

У рамках Конференції відбулися зустріч із Президентом IBA м. Рейнолдсом, керівниками та представниками національних асоціацій адвокатів/юристів Австрії, Бельгії, Данії, Великої Британії, Шотландії, Фінляндії, Швеції, Німеччини, Ірландії, Франції, Японії, а також із Президентом CCBE (Le Counseil des barreauxs europeens) А. Булгареллі (Італія), першим віце-президентом М. Слазак (Польща) щодо напрямків співробітництва між НААУ та CCBE, яка є організацією національних асоціацій адвокатів країн Європейського Союзу. Колеги висловили щирі співчуття народу України в ці складні часи, а також слова підтримки на адресу українських колег у прагненні відбудувати в Україні правову державу із незалежною та сильною адвокатурою.

Участь у таких конференціях та зустрічі з лідерами національних та міжнародних організацій адвокатів дають можливість налагодити більш тісні відносини із нашими колегами, які можуть надати підтримку та допомогу українській адвокатурі.

Головними темами Конференції були питання незалежності юридичної професії, проблеми із регулюванням діяльності адвокатів у різних юрисдикціях, а також новини у практиці страхування професійної відповідальності адвокатів та захисту інформації адвокатів і їх клієнтів, яка зберігається у зовнішніх провайдерів таких послуг (cloud storage).

А тепер до питань, які обговорювалися на Конференції.

Господарями заходу були адвокати Брюсселя, які організовані у франкомовну Палату адвокатів та нідерландську Палату адвокатів міста. Обидві палати знаходяться безпосередньо в приміщенні Палацу правосуддя, де засідає Верховний Суд Бельгії та деякі апеляційні суди. Президент палат також постійно перебувають у суді, там же обидві палати мають зали засідань, приміщення секретаріатів та бібліотеки. Із 7000 адвокатів, які практикують в Брюсселі, близько 3000 належать до «нідерландської» палати, а решта – до «французької». Палати мають дещо різні правила обрання органів самоврядування, а також різні системи обчислення щорічного внеску. Так, адвокати «нідерландської» палати сплачують рівний внесок у розмірі 1500 Євро на рік, включаючи мінімальне обов’язкове страхування професійної відповідальності. Водночас «французи» сплачують від 1000 до 3000 Євро на рік залежно від обсягів доходу від адвокатської діяльності. Тридцять років тому адвокати Бельгійської столиці вирішили розділитися за мовним принципом, і тепер, працюючи в одному офісі або зустрічаючись у судових баталіях, адвокати з різних палат керуються різними нормами професійної етики. Але відмінності етичних норм не є принциповим, і найважливішим є те, що об’єднує адвокатів, які розмовляють різними мовами, а саме: організаційна автономія і незалежність.

На думку Президента франкомовної палати адвокатів Брюсселя Michel Vlies, розвиток суспільства завжди створює нові виклики для адвокатів, але до цього часу найважливіші засади адвокатської професії (незалежність, автономність власної організації, захист професійної таємниці) витримують випробування часом та новими політичними (чи популістськими?) доктринами.

Серед багатьох таких викликів адвокат Michel Vlies виділив два.

Перша загроза адвокатській незалежності полягає у спробах сучасних західних політиків принизити суспільну значимість адвокатури, спростивши її до рівня провайдерів сервісних послуг, які повинні підлягати таким самим правилам вільної конкуренції, як об’єктивну, тому що її виникнення та розвиток не залежать прямо від адвокатів. Нині європейські адвокати наполегливо переконують політиків і громадськість у необхідності збереження особливих, притаманних тільки адвокатурі професійних гарантій та привілеїв, оскільки суспільна значимість адвокатур полягає в можливості ефективного захисту прав громадянина від держави, а така можливість існує тільки за умов захисту незалежності адвокатів, у тому числі від держави. Але незалежний адвокат може існувати тільки в незалежній адвокатурі, тому наявність у країні сильної і незалежної організації адвокатів є необхідною умовою гарантії незалежності кожного адвоката, адже організація адвокатів може відстоювати позиції адвокатури на державному рівні.

Інша загроза незалежності адвокатів, на думку Michel Vlies, міститься в нас самих, і тому є суб’єктивною. Гроші, які адвокат отримує за свою роботу, є не тільки заробітком. За певних обставин ці кошти можуть загрожувати адвокатській незалежності. Ще 100 років тому у Бельгії, як мабуть і в інших країнах європейської культурної традиції, професію адвоката обирали переважно вихідці із дворянства і буржуазії, для яких ця робота не була засобом заробітку на життя. Діяльність таких адвокатів не залежала від розміру гонорару клієнта, гроші не були для них спокусою, задля якої вони могли поступитися принципами. Я не ідеалізую адвокатів минулого, але переміна у ставленні адвокатів до грошей є драматичною вимагає від нас знаходження балансу між розмірами доходів адвокатів та інтересами суспільства. Члени суспільства мають право отримувати кваліфіковану та якісну правову допомогу за розумні гроші. Якщо навіть одна складова цієї формули відсутня, виникає конфлікт між суспільством і адвокатурою, розвитком якого і є спроби держави поставити адвокатуру під власний контроль, прикриваючись суспільними інтересами. І якщо національні асоціації можуть суттєво впливати на забезпечення високого рівня професійної підготовки адвокатів через системи допуску у професію та постійне підвищення кваліфікації, то вплинути на іноді надмірні гонорари адвокатів практично неможливо. Але якщо сама адвокатура не може вирішити свої питання, держава неодмінно «прийде на допомогу», адже немає нічого простішого для політиків, ніж настроїти виборців проти «жирних котів» - адвокатів, які насолоджуючись своєю незалежністю і автономністю від суспільства, багатіють на горі та проблемах клієнтів, особливо в тяжкі часи економічної кризи. Така критика вже спричинила створення в Ірландії комісії із врегулювання гонорарної практики, до складу якої входять представники держави і асоціації юристів. І хоча в Україні найбільш поширеними є претензії щодо якості роботи адвокатів та недоотримання ними норм професійної етики, суто гонорарні питання постійно зустрічаються у дисциплінарній практиці, і на мій погляд, колеги, які займаються дисциплінарними провадженнями, можуть взяти до уваги і загальний суспільно-політичний аспект надмірності гонорарів адвокатів та уявляти можливі негативні наслідки застосування суто формальної позиції примату гонорарних умов договору між адвокатом і клієнтом над етичною вимогою розумної обґрунтованості розміру гонорару.

А негативними наслідками можуть бути спроби урізати нашу незалежність та автономію. І це в умовах, коли адвокатура України нагадує незалежну державу із близько 30000 громадян, але практично без власної території. Адже які види правової допомоги можуть надавати тільки адвокати? Лише захист у кримінальних справах. Цієї роботи замало для всіх колег. Тому боротьба за «монополію» адвокатури в Україні – це, в тому числі, і боротьба за виживання української адвокатури. Чому «в тому числі»? Тому що насправді така «монополія» в перш чергу необхідна суспільству, і це питання буде розглянуте далі.

Обґрунтовуючи необхідність поширення «монополії» на деякі види правової допомоги, адвокатура повинна довести політикам, серед іншого, і те, що це не спричинить необґрунтованого підвищення гонорарів для громадян. Насправді питання гонорарів не є основним, але ним легше всього оперувати (або маніпулювати) в дискусії, тому що цифри є об’єктивними і зрозумілими усім, на відміну від якості правової допомоги та професійних гарантій адвокатів. Тому природне і об’єктивне прагнення заробити більше не повинно заважати адвокатам бути незалежними, в тому числі від грошей. Але підемо далі.

Основною промовою конференції стала доповідь бельгійського адвоката Frank Judo, яка здебільшого була присвячена обґрунтуванню суспільної необхідності «монополії» на представництво клієнтів у судах Бельгії та більшості каїн Європейського Союзу. Навіть за умов безпрецедентної підтримки принципу вільної конкуренції, що є запорукою отримання споживачем послуги кращої якості за найвигіднішою ціною, більшість країн Європи визначає за адвокатурою право на «монополію». До цього часу судовий орган Європейського Співтовариства – Міжнародний Суд Справедливості (International Court Justice) в Люксембурзі визнає обґрунтованим наявність зарезервованих за адвокатурою прав на представництво клієнтів у судах. Зважаючи на легендарний прагматизм європейців, ми не будемо розглядати різні наївні причини подібних привілеїв для адвокатури, зокрема культурну традицію чи добре ставлення до адвокатів у Європі.

Причина закріплення цілого виду професійної діяльності за адвокатами – не в самих адвокатах, а в необхідності забезпечити виконання позитивного обов’язку демократичної держави щодо забезпечення кожному можливості отримати якісну та професійну правову допомогу незалежним адвокатом, який обраний вільно і за власним вибором. За цих підстав завданням національних асоціацій адвокатів є не тільки захист адвокатів, але й захист їхніх клієнтів і верховенства права, тому що тільки в правовій системі, в якій панує верховенство права, адвокат може в повній мірі виконувати свої функції. Захищаючи верховенство права, адвокатура захищає сама себе і таким чином – своїх клієнтів. Незалежність адвокатів слід розглядати у найбільш широкому сенсі не тільки від будь-яких державних органів, але і від клієнтів, колег преси, суспільної думки та іншого. Адвокатам не слід також зловживати своїми професійними привілеями поза межами професійної діяльності. Наприклад, якщо практика Європейського суду із прав людини захищає свободу висловлювання адвоката в судовому процесі, вважаючи це однією із його професійних гарантій, то при спілкуванні з пресою адвокат повинен бути більш обережним.

Але найбільш важливим для адвокатів є внутрішнє розуміння того, що всі професійні гарантії, спеціальні норми, які їх захищають, та інші законні привілеї надані адвокатам не для нас самих, а для наших клієнтів. Саме клієнтам належать права на інформацію, яку адвокат повинен зберігати конфіденційною. Всі спеціальні норми нашого профільного закону про особливий порядок притягнення адвокатів до кримінальної відповідальності, особливості обшуку приміщення адвоката створені не для адвокатів особисто, а для належного захисту інтересів їх клієнтів. Навіть наша незалежність, організаційна автономія, «монополія» на допуск до професії та на притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності – все це для наших клієнтів, адже тільки незалежний адвокат може зробити все для захисту свого клієнта. На жаль, багато українських адвокатів забувають про ці фундаментальні принципи, застосовуючи професійні привілеї суто утилітарно, у власних інтересах клієнтів. З одного боку , ч. 1 ст. 59 Конституції України гарантує тільки право на отримання правової допомоги і на вільний вибір захисника. Але чи означає це, що в інтересах суспільства захисника. Але чи означає це, що в інтересах суспільства, щоб правову допомогу надав будь-хто? Адже за винятком кримінальних справ, всі інші види правової допомоги чи правових послуг може надавати будь-яка особа, яка може навіть не мати юридичної освіти. Діяльність цих осіб взагалі не регулюється, вони не можуть вважатися апріорі незалежними, вони не мають професійних гарантій, які захищають інтереси клієнта, не повинні постійно підвищувати свою кваліфікацію, не дотримуються обов’язкових норм професійної етики і не можуть бути притягнені до дисциплінарної відповідальності за порушення цих норм. Можна доповнювати цей перелік відмінностей адвокатів від не адвокатів, які надають правову допомогу, але не є метою цієї статті. Я також далекий від намагання скривдити всіх колег-юристів, які не є адвокатами, більшість із них є порядними та високопрофесійними колегами. Але, на мій погляд, по-перше, іноді вони не можуть захищати інтереси клієнта так само, як адвокати, з об’єктивних причин, у зв’язку з відсутністю гарантій професійної діяльності. По-друге, кількість та професійний склад людей, які здійснюють правову допомогу в Україні, окрім адвокатів, узагалі невідомі. Це не тільки спричиняє проблеми для клієнтів, які є незахищеними, в тому числі і від шахрайства, але й призводить до несправедливої конкуренції адвокатів із необмеженим колом інших осіб, які надають правову допомогу. Причому якщо адвокат повинен дбати про наявність робочого місця та підтримання свого професійного рівня, інвестувати ресурси у підвищення кваліфікації, уважно ставитися до формалізації відносин із клієнтами та сплати податків, дотримуватись норм професійної етики, сплачувати щорічні внески, то інші особи, які надають правову допомогу, можуть не турбуватися про ці «умовності». За таких підстав природно, що адвокати можуть називати гонорари вищі, ніж інші особи, які надають правову допомогу, а клієнти, які доволі часто не обізнані про ці відмінності, обирають вільно будь-кого, навіть осіб, які не мають відповідної освіти, за умови, що оплата за їхні послуги буде нижчою, ніж у адвоката.

Але право на вільний вибір захисника не слід протиставляти ч. 2 ст. 59 Конституції України, яка визначає, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Право на правову допомогу означає право на професійну та якісну правову допомогу, яка надається незалежною особою. На цей час тільки адвокатура в Україні є спроможною забезпечити саме такі права за рахунок:

1. Спеціальної процедури допуску до професії, що передбачає додаткову перевірку професійних юридичних знань та навичок
2. Системи професійних гарантій адвокатів, що є обов’язковою передумовою їх незалежності
3. Системи виборних органів адвокатського самоврядування, які регулюють професійну діяльність адвокатів незалежно від держави
4. Системи обов’язкового підвищення кваліфікації адвокатів
5. Обов’язкових до застосування норм професійної етики
6. Системи дисциплінарного провадження у випадку порушення адвокатами норм професійної етики
7. Можливості судового контролю за діяльністю кваліфікаційних та дисциплінарних органів адвокатури

Тому внесення змін до законів України щодо резервування за адвокатами прав на судове представництво за всіма категоріями справ не є суто адвокатським питанням, а необхідним наступним кроком правової реформи в Україні, який дозволить наблизити рівень захисту прав громадян до європейського, а це є обов’язком нашої держави перед громадянами.

Безумовно, надання таких прав адвокатам – це величезна відповідальність, але я переконаний: навіть за сучасних складних умов українська адвокатура готова забезпечити всіх клієнтів професійною правовою допомогою.

Про автора

Костін Андрій

Голова комісії з міжнародних відносин НААУ, заступник голови Ради адвокатів Одеської області

Е-адреса: a.kostin@unba.org.ua

a.kostin@unba.org.uaMail Facebook Twitter Vk Google