Головна цитата
Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача, або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (ч. 4 ст. 10, ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Публікація
Адвокатський запит: шлях до успіху або дорога в нікуди?
Адвокатський запит: шлях до успіху або дорога в нікуди ...
Що у нас?
Практикуючим юристам, звичайно ж, знайома постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.09 р. №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду». У п. 13 цього документа зазначається: «<…>Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача, або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (ч. 4 ст. 10, ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України) <…>.
Що відбувається на практиці, також багато хто собі уявляє. Судді люблять, щоб усі докази були надані, як то кажуть, на блюдечці, і просто бувають шоковані, коли сторони просять щось витребувати. Навіть якщо клопотання є обґрунтованим і сплачено судовий збір. Не вселяє оптимізму й те, що відмова суду про забезпечення доказів на підставі ст. 293 ЦПК не підлягає апеляційному оскарженню окремо від судового рішення.
Адвокати з великим піднесенням сприяли появу нашого адвокатського Закону 2012 року. Одним з інструментів, який було надано адвокатам, стало право на отримання інформації в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Проте сподівання на ефективність цього інструменту поки що не дуже справджуються. Як і раніше, чиновники відмовляють в отриманні інформації. На своєму досвіді я зіткнувся з тим, що спираючись на зазначену норму права, отримати інформацію з-за кордону набагато простіше, ніж від «рідних» представників місцевої влади.
А як у них?
У 2005 році до мене звернувся за допомогою мій колишній повариш по службі Каміл. Справа загалом була проста, як мукання, - пересічний шлюборозлучний процес. Однак становище ускладнювалось тим, що його дружина (як це часто буває) «прихопила» шлюбне свідоцтво при розставанні та навідріз відмовилась його віддавати. Розлучитися в РАЦСі дружина, яка втекла, також не побажала. А марш Мендельсона їм у 1982 році зіграли в екзотичному місці – у військовій комендатурі «Легниця» Північної групи військ у Польській Народній Республіці. Тут було від чого зажуритися «афганцю» та «чорнобильцю» Камілу – без оригіналу шлюбного свідоцтва розлучення через суд, як відомо, неможливе.
Мені до цього часу було відомо, що Росія забрала собі архіви всіх посольств та консульств колишнього СРСР. Я дізнався також, що матеріали, які мене цікавлять, знаходяться в Головному Управлінні ЗАГСу Московської області. Щоправда, військова комендатура «Легниця» ні посольством, ні консульством не була. Але був шанс, і ми ним скористалися, подавши запит на отримання інформації в порядку ст. 24 Закону. Як не дивно, нам надали всю необхідну інформацію, належним чином оформлену та засвідчену. «Відповідь Москви» нашому суду сподобалася. І говорячи «високим штилем», виблискуючий меч Феміди розрубав Гіменеєві пута: шлюб мого товариша по службі було розірвано.
Наступний випадок, коли я як адвокат звертався за інформацією до іншої держави, також увінчався успіхом.
У 2007 році пішла з життя громадянка Естонії Марина Є.
У м. Чугуєві відкрилася спадщина у вигляді двох половин житлових будинків, що належали померлій. Спадкоємцями першої черги були батько та чоловік Марини. Зважаючи на відсутність свідоцтва про смерть спадкодавці, у державній нотаріальній конторі відмовилися заводити спадкову справу і запропонували вирішити це питання в судовому порядку. У суді спадкоємцям було запропоновано надати свідоцтво про смерть спадкодавці. Батько Марини був літньою і не зовсім здоровою людиною, у зв’язку з чим поїхати до Естонії не міг. Туди вирушив удівець. Проте на кордоні Росії та Естонії його зняли з поїзда естонські прикордонники, оскільки він мав непогашену судимість.
І хоча незалежні естонці у своїй відповіді нагадали мені, що на них дія українських законів не поширюється, відповідь вони все-таки надали. Відповідь на адвокатський запит із Таллінського ЗАГСу дозволила спадкоємцям прийняти спадщину в судовому порядку.
Наступний епізод також пов'язаний із спадковою справою.
Тетяна Ч. і Віктор Ч. були спадкоємцями першої черги після смерті своєї матері. Однак поділити спадщину з братом, як то кажуть, «по-братськи», Тетяна Ч. не захотіла та ініціювала судову тяжбу. При цьому вона вирішила, що їй має належати ¾ материнського будинку. Зазначений будинок було свого часу куплено спадкодавицею. У спадковому засіданні позивальниця пред’явила паспорт громадянки України з реєстрацією (пропискою) в Харківській області. Під час розгляду справи позивальниця змінила первісні позовні вимоги на нові. Позов став називатися «Про визнання договору купівлі-продажу недійсним».
Мій довіритель повідомив мене, що його сестра – позивачка у справі має також паспорт громадянки Російської Федерації. Отримана з Пенсійного фонду Російської Федерації відповідь свідчила про те, що позивачка є пенсіонеркою, а отже і громадянкою сусідньої країни. Дізнавшись про відповідь «другої» рідної держави, позивальниця відкликала свій позов. Чи то злякалася відповідальності за подвійне громадянство, чи то справа була дещо серйозніша. Наприклад, не виключався варіант, що позивальниця примудрилася бути пенсіонеркою у двох країнах відразу.
Українські реалії
А тепер спроектуємо викладене вище на наші реалії. Які відповіді отримав би адвокат на аналогічні запити до столичного РАЦСу та Пенсійного фонду? Не потрібно навіть мати багату фантазію: у кожного з колег, з яким я спілкувався, є негативний досвід. Виходить, що в чужих державах український адвокатів поки що поважають більше, ніж у власній. Вихід із становища, що склалося, вважаю, тільки один – змусити себе поважати! Ставити на місце всіх, хто намагатиметься проігнорувати наші запити, або відбутися відпискою.
У зв’язку з цим згадуються слова одного радянського поета, який спеціалізувався на спортивній тематиці:
«В боях поднялся наш хоккей,
И славно верховодит!
Пытливей будьте и смелей,
Кто ищет – тот находит!»
