Допомога чи пастка для позичальників: аналіз законопроекту № 4004

Звісно, на певному етапі ми мали позитивний вплив громадськості на врегулювання проблематики в банківсько-кредитному секторі. Цим позитивним моментом стало ухвалення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 13-04-VII від 03.06.2014 року.

Згідно положень цього Закону Банк або інша фінансова установа позбавлялася можливості звернути стягнення майна громадян, наданого в якості забезпечення кредиту в іноземній валюті при наявності певних умов, а саме:

- площа квартири/будинку не повинна перевищувати 140/250 кв. м.;

- квартира/будинок повинно бути єдиним житлом;

- кредитне зобов’язання повинно бути виражене в іноземній валюті.

Але, навіть при врегулюванні цього питання банківські установи находили здебільшого лояльне ставлення судової системи до вимог банку щодо звернення стягнення. Більшість судів ухвалювали рішення про задоволення позовних вимог, щодо звернення стягнення на іпотечне майно, яке підпадало під дію мораторію з відстроченням виконання рішення. Хоча жодна позовна заява не містила вимоги про встановлення порядку виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

Слід звернути увагу на те, що таке рішення не відповідало вимогам ст. 373 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 373 ЦПК України зазначено, що за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Таким чином, для вирішення питання відстрочки або встановлення порядку виконання рішення суду необхідна одна умова – рішення повинно бути ухвалено. З практики юридичної фірми «Мацко та Партнери», жодна позовна заява банку не містила навіть пункту, в якому порушувалося питання встановлення порядку виконання судового рішення або ж його відстрочення.

Також, не зрозуміла позиція Верховного Суду України, який зробив висновок в постанові № 6-482цс15 від 20 січня 2016 року, де зазначив, що при наявності мораторію сторона не позбавляється права захисту свого права (шляхом стягнення) рішення про звернення стягнення предмету іпотеки ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 13-04-VII від 03.06.2014 року залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого п. 3 цього Закону.

Але, виникає питання, яким чином банк може звертатися за захистом свого порушеного права, якщо після ухвалення такого Закону не передбачений такий спосіб звернення стягнення на заставне майно, яке підпадає під регулювання мораторію. Також не зрозуміло відстрочення до моменту вдосконалення механізму, в той час коли строк відповідно до ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Найбільше в цій ситуації турбує та обставина, що за наявності мораторію на стягнення майна, наданого в забезпечення виконання кредитних зобов’язань в іноземній валюті, деякі приватні нотаріуси реєструють право власності на факторингові компанії. Тим самим вони відбирають іпотечне майно у громадян.

Багато позичальників очікують прийняття Закону України, який поставить крапку в валютних кредитах, дасть змогу їх реструктурувати за курсом іноземної валюти, що хоч б частково відповідав тому, який був на дату укладання кредитного договору.

Усі з нетерпінням очікують прийняття законопроекту № 4004 «Про реструктуризацію зобов’язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити)». Його прийняття дасть змогу банкам та іншим фінансовим установам відібрати нарешті усе житло за іпотечними кредитами. Цей Закон має єдину мету – дати змогу банківським та усім іншим фінансовим установам відмінити дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 13-04-VII від 03.06.2014 року.

Пропонуємо стислий аналіз цього законопроекту:

Відповідно до ст. 1 цього Закону, визначений термін позичальник, яким є громадянин України, що має невиконані зобов’язання за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті, укладеним з банком, а також за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті, право вимоги за яким відступлене банком України іншій установі.

Таким інноваційним підходом ми робимо підміну термінів у законодавстві, оскільки він взагалі не узгоджується з терміном позичальника, який визначений у ст. 1046 та ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Також, слід зазначити, що цим законом всі порушення банку стосовно надання кредитів в іноземній валюті фізичним особам ми амністуємо. Багато банківських установ в той період порушували розділ ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 337, яка була чинною на день виникнення більшості правовідносин по валютним кредитам.

Саме розділ ІІІ цієї Інструкції передбачав, що видача коштів в іноземній валюті здійснюється на підставі заяви про видачу готівки з поточних рахунків фізичних осіб, тобто з рахунку, відкритого на ім’я фізичної особи № 2620 або рахунку № 2625. Так само і виконання валютних зобов’язань за договорами кредиту повинно було здійснюватися шляхом внесення коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб.

А тепер давайте проаналізуємо, яким чином видавалися так звані «псевдо-валютні» кредити. Більшість операцій проводилися через внутрішньобанківські рахунки, до яких відносяться рахунки № 2233, 2202, 2202 та інші. Через ці ж рахунки відбувалося і погашення валютних кредитів. Банки таким чином уникали контролю валютних операцій, ухилялися від сплати податків за валютні операції та шляхом надання гривневих кредитів під виглядом «псевдо-валютних» отримували надприбутки.

Реструктуризація згідно умов, закріплених в Законі № 4004, передбачає укладання нового договору. Таким чином, Ви визнаєте розмір зобов’язання.

Фактично, ми маємо справу з новацією боргу. Відповідно до ст. 1053 Цивільного кодексу України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Саме з цього моменту ви будете позбавлені права оскаржити ті чи інші несправедливі, а інколи протизаконні умови свого кредитного договору.

Згідно Законопроекту, підлягають реструктуризації кредити за наступних підстав:

- загальна сума заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті, включаючи заборгованість за основною сумою кредиту, відсотками, фіксованими виплатами, комісіями чи будь-якими іншими платежами, станом на 1 січня 2015 року не перевищує 2,5 мільйона гривень за офіційним курсом НБУ та строк повернення якої станом на 1 січня 2014 року не настав;

- кредит в іноземній валюті було надано позичальнику з метою придбання єдиного житла чи майнових прав на єдине житло, що передане в забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті, або придбання земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, який є або стане у майбутньому єдиним житлом позичальника;

- станом на 1 січня 2014 року відсутня прострочена заборгованість за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті або така прострочена заборгованість погашена до моменту реструктуризації.

Щодо першої підстави, де зазначено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати 2,5 млн. гривень станом на 01 січня 2015 року. Проаналізуйте розділ кредитного договору «Відповідальність сторін». Особливо, якщо ці кредитні договори укладалися з ПАТ «Приват Банк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Укрсиббанк» та іншими. Станом на 01 січня 2015 року один долар США вже дорівнював приблизно 12,85 гривень, в той час коли більшість кредитних договорів укладалися з курсом 4,65 грн. – 5,05 грн. за один долар США.

Також, не зовсім зрозуміла обставина, яка вказує на те, що станом на 01 січня 2014 року була відсутня заборгованість, в той час коли вже більшість валютних позичальників не могли виконувати зобов’язання за договорами кредиту у зв’язку з подорожчанням іноземної валюти в декілька разів.

Таким чином, коло осіб, які підпадають під категорію тих, хто може реструктурувати свої зобов’язання в іноземній валюті, практично рівне нулю.

Також, не зовсім зрозуміло, яким чином держава бере на себе відповідальність за політику у банківському секторі. Реструктуризація проводиться у наступному порядку – заборгованість за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті (заборгованість за основною сумою кредиту та нарахованими, але не сплаченими процентами) перераховується за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день проведення реструктуризації.

Держава, піклуючись про позичальників, повинна також нести певний обсяг відповідальності, так само і банківський сектор повинен відповідати в певній мірі за дії в цій галузі. Не можна перекласти відповідальність лише на позичальників, які в своїй більшості не були фахівцями в галузі права та економіки, не могли передбачити настання подій 2008 року, та проаналізувати умови несправедливих договорів.

Не тільки Україна відчула світові економічні потрясіння, майже всі країни світу зіткнулися зі світовою економічною кризою. Але чомусь лише у нас, держава та банківський сектор перекладає усі негаразди на позичальників. Лише в нашій країні банки відмовляли в проведенні реструктуризації та списанні певної частини боргів, починали відбирати у позичальників єдине житло та інше. Чому ставлення банківського сектору до своїх позичальників в Ізраїлі діаметрально протилежне? Чому там не нараховують пеню, не відбирають єдине житло? Таким чином, держава намагається уникнути відповідальності за непрофесійні дії її очільників?

Якщо реструктуризація буде проводитися за офіційним курсом на дату її проведення, жодного позитивного впливу на відновлення кредитно-банківського сектору вона не принесе.

Насторожують і наступні статті цього закону, а саме стаття 4, де визначено, що Позичальник має право подати до банку (іншої установи) письмову заяву про проведення реструктуризації своїх зобов’язань за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті на умовах, визначених цим Законом, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом, крім позичальників — учасників бойових дій, на яких обмеження строку подання заяви не поширюється. Таким чином, якщо Ви не встигли зробити протягом трьох місяців, Ваше право сумнівної реструктуризації взагалі нівелюється.

Не буде також проводитися реструктуризація і в тому випадку, якщо поручитель (в тому числі і майновий) відмовиться від підписання додаткової угоди.

Викликає також занепокоєння п. 5 ст. 4 цього Закону де зазначено, що у разі коли договори про внесення змін до договорів забезпечення, що укладаються згідно з нормами цього Закону, підлягають нотаріальному посвідченню, нотаріус зобов’язаний посвідчити зміни до таких договорів про внесення змін до договорів забезпечення та здійснити інші нотаріальні дії, пов’язані з оформленням таких змін, розмір плати за які не повинен перевищувати в загальній сумі 500 (п’ятсот) гривень, що сплачуються позичальником.

Більшість іпотечних договорів укладалися приватними нотаріусами, які здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог, встановлених законодавством, і самостійно встановлюють вартість своїх послуг та інше. На підставі якої норми закону можна здійснювати фактичне втручання в господарську діяльність нотаріусів, встановлюючи граничний розмір оплати його роботи?

Але, в цьому випадку ми можемо бачити, що навіть у витратах, пов’язаних з переоформленням договорів, вони покладаються лише на позичальника. Хоча необхідно було розділити її на трьох сторін – держава, банк, позичальник.

Але найголовніша мета, яку переслідує цей Закон, визначена ч. 4 ст. 7 “Прикінцевих положень”, де закріплено: визнати таким, що втратив чинність, Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 28, ст. 940).

Таким чином, найголовнішою метою цього Закону є скасування мораторію на стягнення іпотечного майна, що дасть змогу банківським та усім іншим фінансовим установам розпочати процедуру відбирання житла у позичальників.

Звісно, потрібно врегулювання валютно-кредитних відносин, але ж не цим Законом.

Турбота та прагнення врегулювати проблематичну валютно-кредитну заборгованість? Скоріш за все – шах та мат валютним позичальникам!

     ПРО АВТОРА

Виджет автор публікації

Володимир Мацко

Адвокат, керуючий партнер юридичної фірми “Мацко та Партнери”