Як захистити інтереси бізнесу в Європейському суді з прав людини

Остання інстанція

Право компаній на звернення до Суду прямо передбачено статтею 34 Конвенції, згідно з якою Суд може приймати заяви, серед інших, і від «неурядової організації». «Неурядові організації» можуть бути будь-які компанії, підприємства, товариства, об'єднання і т. д., крім тих, що належать державі або контролюються нею. А ось держава не може виступати у Суді і заявником, і відповідачем. Таких заяв, поданих компаніями до Суду не так багато - до 5 % від усіх справ. Але, як показує аналіз цих випадків - можливості захисту досить широкі.

Найбільш важливі для компаній справи в ЄСПЛ стосуються питань захисту права власності, гарантованих статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції П1 (1). Згідно з цією статтею, - ніхто не може бути позбавлений свого майна в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Іншими словами, втручання в право власності з боку держави допускається, але воно має бути в інтересах суспільства (тобто має бути дотриманий баланс між приватними і публічними інтересами) і повинно бути передбачено законом або міжнародним правом. При цьому закон повинен бути «якісним» - доступним, ясним і передбачуваним.

Поняття «майна» у справах ЄСПЛ, серед іншого,  може включати правомірне очікування повернення надмірно сплаченого податку, бюджетного відшкодування ПДВ, права на податкову пільгу або виконання судового рішення, оспорювання податкового зобов'язання і т.д.

Пересуди

Одна з найбільш поширених категорій майнових справ у ЄСПЛ - справи про тривале невиконання рішень національних судів, прийнятих на користь заявників, за якими боржником є ​​держава або її органи. Таких справ є багато і проти України.

У 2009 р. Суд виніс рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у якому вказав, що тривале невиконання судових рішень є системною проблемою, проти якої в державі немає ефективного засобу правового захисту. Тому, він зобов'язав Україну законодавчо ввести такий засіб. Проте до цих пір це не було зроблено. Хоча деякі законодавчі акти і були прийняті, вони, на думку Суду, не передбачають компенсацію за тривале невиконання судових рішень і невідомо, чи будуть вони забезпечені достатньою бюджетуванням («Харук та інші проти України», 2012р.).

Друга важлива категорія - податкові справи. Наприклад, це ситуації, що стосуються затримки податковими органами виплати ПДВ («Інтерсплав проти України», 2007 р.: компанія отримала 25 000 євро, як компенсацію за матеріальну шкоду - рівній сумі невиплаченого їй ПДВ) або відмови влади виплатити компанії компенсацію за багаторічну затримку повернення надміру сплаченого податку («Eko-Elda AVEE проти Греції», 2006 р.).

Інші справи стосуються якості податкового законодавства, застосованого національними судами у справах заявників. У справах «Щокін проти України» (2010 р.) і «Сєрков проти України» (2011 р.) Суд встановив порушення П1 (1) у зв'язку з «неякісним» українським податковим законодавством, застосованим в судових справах заявників, а саме, його суперечливістю і двозначністю.

Більше того, при його тлумаченні національні суди вибрали менш пільгові для заявників норми, хоча законом вимагалось протилежне. Не зважаючи на те, що дві останні справи стосувалися порушення прав фізичних осіб, подібні справи можуть виникати і у компаній при вирішенні податкових спорів.

Сатисфакція

Справи про порушення права власності нерідко пов'язані зі скасуванням остаточних судових рішень на користь заявників, порушуючи принцип правової визначеності. Наприклад, у справі «Агрокомплекс проти України» (2011р.) Суд встановив порушення П1 (1) у зв'язку з переглядом українськими судами остаточного рішення, прийнятого на користь компанії-заявника, за формально ново-виявленими, а фактично - надуманими обставинами. У зв'язку з великими сумами компенсації, заявленими компанією, Суд повинен ухвалити окреме рішення з цього питання.

Також, у справі «Стебницький і Комфорт проти України» (2011 р.) Суд встановив порушення П1 (1) у зв'язку з тим, що у вересні 2003 р компанію-заявника визнали банкрутом в судовому засіданні за її відсутності. Компанія про це дізналася лише в березні 2004 р, і тільки в грудні 2005 р вищевказане рішення було скасовано, як незаконне. При цьому, весь цей час активи компанії контролювалися податковими органами. В результаті рішення ЄСПЛ компанія отримала справедливу сатисфакцію.

Мирний шлях

Як бачимо, можливості захисту права власності в ЄСПЛ значні. У своєму рішенні Суд може зобов'язати державу виплатити компанії-заявнику компенсацію за нематеріальну і матеріальну шкоду, витрати на правову допомогу, виконати судове рішення, прийняте на користь компанії, і т.д. Держави-відповідачі, як правило, в повному обсязі та своєчасно виконують рішення ЄСПЛ під неухильним контролем з боку Комітету Міністрів Ради Європи.

Крім того, держава-відповідач часто воліє врегулювати подане в ЄСПЛ справу мирним шляхом, не чекаючи від Суду негативного рішення. Саме так і трапилося у справах «Олімпекс проти України» (2010 р.), «Донбас-2003, ТОВ проти України» (2011 р.) і «ТПТК Кераміст проти України» (2011 р.). У них компанії-заявники скаржилися на тривале невиконання судових рішень на їх користь, і держава погодилася добровільно їх виконати.

Дана стаття Координатора НААУ з питань підвищення кваліфікації та Координатора програми “HELP” в Україні від адвокатури Ігоря Карамана “Як захистити інтереси бізнесу в Європейському суді з прав людини” розміщена в журналі "Forbes" від 21.09.2012 р. Посилання на публікацію.

     ПРО АВТОРА

Виджет автор публікації

Ігор Караман

Координатор НААУ з питань підвищення кваліфікації та Координатор програми “HELP” в Україні від адвокатури