Круглий стіл «Дотримання прав людини під час виконання покарань»

18 серпня 2015 р. у конференц-залі Національної асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл «Дотримання прав людини під час виконання покарань» в рамках спільної ініціативи «Захист прав людини у кримінальному провадженні» Проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» (Компоненту IV – Доступ до правосуддя та забезпечення права на захист) і НААУ.

В розмові взяли участь провідний спеціаліст відділу моніторингу пенітенціарних установ Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Галина Килимова, начальник відділу організації психологічної роботи та діяльності спеціальних виховних установ Державної пенітенціарної служби України Владислав Скоропляс, заступник начальника управління – начальник відділу економіки, планування та аналізу діяльності підприємств Микола Кириченко, керівник науково-методичного Центру досліджень адвокатури і права НААУ Ірина Василик, голова комітету захисту прав людини НААУ Ганна Колесник, члени комітету.

Учасники круглого столу обговорили різні аспекти функціонування установ пенітенціарної системи, в яких виявляються найбільш поширені порушення прав людини, а в підсумку дискусії намітили план спільних заходів, спрямованих на запобіганням цим порушенням.

Зокрема невисоку оцінку отримала практика реалізації права на працю у пенітенціарних закладах, зокрема на сучасному етапі, коли примусова праця відійшла у минуле. Зокрема чимало проблем виникає в частині  оплати праці. Годі казати, що вона мізерна, але і з неї засуджені мають сплачувати за комунально-побутові послуги, причому тільки ті, що працюють. Інші,  хто не виявляє бажання працювати,  – отримують ці послуги безоплатно.

Таким чином законодавець, викорінивши кричуще порушення прав людини - примусову працю, спричинив іншу, і  не тільки щодо тих засуджених, які працюють, а й щодо потерпілих від злочину, які стоять в кінці черги розподілу, та яким вже нічого не лишається після нього. Черговість у ст. 121 КВК варто було б змінити:  спочатку із зарплати виділяти кошти на відшкодування потерпілим і аліменти, а потім - на комунально-побутові та інші надані послуги пенітенціарної установи.

Водночас примусову працю не можна вважати остаточно викорененою, адже за ч. 5 ст. 118 КВК «засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством». Та й черговість такого залучення, як правило, на дотримується.

Ті кошти, що залишаються на рахунку засудженого після вирахувань, в тому числі на відшкодування шкоди, заподіяної злочином, аліментів і інших, не перевищують 25% заробітку (ст. 120 КВК). Врешті таке становище й знижує привабливість праці в місцях позбавлення волі. Єдиним стимулом до праці і єдиним важелем заохочення до неї в руках адміністрацій колоній є перспектива умовно-дострокового звільнення від  відбування  покарання  і заміни  невідбутої  частини  покарання  більш  м'яким, що є реальною, якщо засуджений «сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення»  (ч. 2 ст. 81 КК, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 р.).

Слушні зауваження учасників круглого столу - представників пенітенціарної системи про те, що не всі засуджені виявляють бажання працювати, а малі заробітки працюючих (середня заробітна плата - 542 грн.) є прямим результатом їхнього формального ставлення до праці, зустріли обґрунтовані заперечення.

Зокрема, небажання працювати в пенітенціарних закладах викликано серед інших факторів обмеженою пропозицією спеціальностей і практичною відсутністю можливості обирати місце відбування покарання в залежності від того, які види робіт там пропонуються. Годі й казати про те, що можливості здобути професію, яка дасть шанс знайти роботу після звільнення – основу ресоціалізації, залишаються примарними.

Не варто прив’язувати право і бажання праці до умовно-дострокового звільнення, - зазначила Ганна Колесник, - адже, зважаючи на конструкцію норми ч. 2 ст. 81 КК, особа, яка має стягнення, втрачає стимул до праці, бо звільнення не дістане, як не працюй. Маніпулювання стягненнями, часом несумлінно застосовуване адміністраціями, є засобом примушування засуджених до виконання будь-яких, іноді принизливих робіт і  доручень.

Також правова норма, яка встановлює вимогу утримання засудженого в колонії за місцем проживання, давно віджила себе, - треба дати право засудженому на вибір місця відбування покарання, де можна працювати за фахом чи отримувати відповідну професійну освіту.

Микола Кириченко звернув увагу присутніх на те, що в той час, як фінансування колоній відбувається менше, ніж на половину, а жодне капітальне будівництво не здійснювалося вже понад 23 роки, 40% осіб, які потрапляють до установ виконання покарань, раніше ніде не працювали і тому продуктивність праці в установах відбування покарань незрівнянно нижча, аніж у середньому на підприємствах, а тому рентабельності домогтися складно.

Під час обміну думками було вироблено ідею розширення можливостей засуджених виконувати оплачувану роботу не тільки фізичну, а й інтелектуальну, що могло б збільшити заробітки не лише у вигляді оплати за реалізовані вироби, а й за використання об’єктів авторського права на твори образотворчого мистецтва, вироби різних ремесел. Способи застереження таких авторських прав також були окреслені в ході обговорення.

За останні роки Державною пенітенціарною службою України зроблено чимало в справі налагодження реалізації продукції і виробів засуджених, зокрема утворено торговельні мережі «Лавка майстра» та «Азбука смаку», функціонують столи замовлень. Але бракує застосування сучасних маркетингових засобів просування продукції на ринок, через що немає динамічної реалізації. Тому пропозиція сприяння з боку Національної асоціації адвокатів України у створенні інтернет-каталогу, а в подальшому й онлайн-крамниці знайшла вдячний відгук учасників.

Не менш важливе питання наступної ресоціалізації засуджених  – забезпечення права на освіту під час відбування покарання. На думку Владислава Скоропляса можливості професійної освіти «за ґратами» не є штучно обмеженими, а в загальних рисах відтворюють систему освіти, яка існує в державі. Пропонований вибір професії столяра, токаря, зварювальника, електрика і т. ін. – відображає соціальне замовлення, на яке зорієнтована вся система професійної освіти в цілому.

Неможливість опанування конкретної професії у певній колонії не означає неможливість її отримання взагалі, є прецеденти переведення засуджених в місця відбування покарань, де навчають бажаних для них професій. В місцях позбавлення волі є загальноосвітні школи та відповідні спеціальні навчальні заклади.

Якщо людина хоче отримати якусь певну освіту, вона може зробити це дистанційно - написати заяву, отримати книжки, вчитися і складати іспити: «засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час» (ч. 3 ст. 126 КВК).

Навчання справді ускладнене не для засуджених, а для підозрюваних, коли утримуваного під вартою вивозять на засідання, викладач приїжджає, а вчити немає кого. Є також проблема із ЗНО, оскільки його результати діють лише рік і якщо особа пропустила цей рік через обмеження, пов’язанні із перебуванням в місцях несвободи, їй лишається тільки університет "Україна". Не можна назвати вибір освіти вільним, але це обмеження відбиває сенс покарання, що називається «позбавленням волі».

Пенітенціарна система не спрямована на те, щоб максимально ускладнити життя тим, хто перебуває під вартою чи відбуває покарання, або принизити й обмежити права, її функціонування визначене нормативними документами, чинними на сьогоднішній день.

І хоча існує протиправна практика переведення до одиночних камер за невихід на роботу, або навіть застосування ст. 391 КК, знаходження штучних приводів для стягнень аби не допустити звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким,  за загальним переконанням учасників круглого столу найбільше порушень прав засуджених відбувається саме через їхню непоінформованість про права та алгоритми їх реалізації. І не дивно, адже право на безоплатну правову допомогу особа має право до набрання вироком законної сили, а звернутися до адвоката засуджені як правило не можуть собі дозволити.

Це стосується, зокрема, житлових прав, яких позбавляють людей через визнання їхніх помешкань безгосподарними з наступним протиправним виселенням, сімейних прав – у випадках, коли засуджених позбавляють можливості брати участь у вихованні дітей і надалі використовують це як підставу для позбавлення батьківських прав. Нерідко недобросовісні родичі чи шахраї позбавляють засуджених прав власності на майно, оформлюючи довіреності, змісту яких довірителі не розуміють. Через надміру ускладнені процедури не мають змоги засуджені реалізувати свої права соціального захисту, зокрема такі як встановлення інвалідності, отримання допомоги при втраті годувальника, законних пільг.

Задля запобігання порушенню прав людини в місцях несвободи  під час круглого столу було розроблено заходи взаємодії адвокатури і системи виконання покарань у формі налагодження правового інформування у місцях позбавлення  волі. Учасники намітили серію видань та інфографіки, а саме вирішено розробити і видати:
- пам'ятку-роз'яснення про можливість навчання засуджених в іншій колонії, де є відповідна спеціальність, яку хоче здобути засуджений;
- рекомендації (брошуру) “Захист цивільних прав засуджених”, до якої включити програму дій щодо збереження і захисту майна засудженого, яка  висвітлюватиме питання правових наслідків доручень, нотаріального посвідчення тощо; захист сімейних прав - вступ і розірвання шлюбу, порядок видання копій свідоцтв про народження, питання зі службою захисту дітей, участь і взаємодія у вихованні дитини під час перебування у місцях позбавлення волі (листування, спілкування), порядок отримання дозволів для виїзду дитини за кордон тощо з додатками копій зразків документів;
- брошуру “Звернення до ЄСПЛ ув'язнених” про процедуру підготовки позову, копії документів, практика ЄСПЛ тощо;
- брошуру про право на охорону здоров'я, порядок отримання документів і пільг - паспортів, процедуру оформлення пенсій, процедуру отримання інвалідності під час відбування покарання, процедура вивезення ув'язненого до МСЕК тощо (брошура призначена для всіх категорій засуджених);
- довідник (універсального типу) “Етика взаємостосунків між засудженим і персоналом”, окремим розділом у якій додати Європейську Конвенцію з прав людини і процедуру позовів до ЄСПЛ з цієї категорії питань;
- брошуру про соціальний захист матері і дитини для ув'язнених жінок, яка включатиме усі питання щодо захисту своїх прав жінок, соціальної адаптації після виходу з місць позбавлення волі (як і де знайти дитячий садочок, школу і т. ін.);
- окремий проект по системі тренінгів для підготовки до соціальної адаптації  засуджених, які готуються до звільнення, а саме: жінок, дітей, інвалідів, чорнобильців, пенсіонерів. У рамках проекту розробити для кожної категорії пам'ятки: як оформити пенсію, як стати на облік тощо;
-  стенди-плакати про права і обов'язки засуджених, відповідно до всіх видів місць позбавлення волі.

Також схвалено пропозиції проведення навчальних курсів для курсантів  Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, організації безкоштовних адвокатських онлайн-консультацій на кшталт гарячої лінії з наступним включення відповідного ресурсу до переліку дозволених для доступу через мережу Інтернет в установах відбування  покарань,  а також розробки інтернет-каталогу виробів підприємств пенітенціарної системи.